Софійське Братство – громадська організація
Можливо, я ідеалізую, але на мою думку, у Софійському братстві зібрались найбільш адекватні люди з усіх структур, де вони можуть вести дискусії.
Чи може в принципі бути соромно за Церкву? Звичайно що ні, адже ми знаємо, що Церква є святою і тому, відповідно, безгрішною. Ми можемо лише пишатися і радіти від того, що знаємо її і маємо можливість вільно в ній перебувати.
Я б хотів би спочатку звернути увагу на існуючу тенденцію, коли ми пропонуємо «узаконення» одночасного існування в Україні двох або більше юрисдикцій, як належного стану речей, а не як явище тимчасової аномалії.
Для мене важливо, що це не юрисдикція, це дуже старе явище – християнські рухи. І рух є відповіддю на це питання – «де в реальності в церкві є таке місце, де ми можемо намагатись отримати подолання світоглідів?»
Чому парафіяни залишаються в УПЦ МП? Незважаючи на жахіття російського вторгнення, яке з війни на виснаження перетворюється на війну на винищення. Незважаючи на роль, яку обрав для себе в цій історії патріарх Московський Кирил — очільник їхньої церкви.Чому парафіяни залишаються в УПЦ МП? Незважаючи на жахіття російського вторгнення, яке з війни на виснаження перетворюється на війну на винищення. Незважаючи на роль, яку обрав для себе в цій історії патріарх Московський Кирил — очільник їхньої церкви.
«Чи потрібна мені автокефалія, якщо я просто хочу молитися?» Це примітивне питання перебуває на одному щаблі з поширеними фразами «у храм йдемо не до священника, а до Бога», «головне – бути добрими людьми» чи «Бог у мене в душі».
Справа в тому, що єпископи ніколи не діють одноосібно. Так, ми можемо зібратися, попити кави. Але згадані Вами речі так не реалізовуються, коли ви просто зустрівшись, вирішили щось сформувати. Сформувати для чого?
Після безсонної ночі з понеділка на вівторок 17 червня, коли Київ пережив один із наймасованіших обстрілів, після скорботи наступного ранку, кияни зіткнулися з ще одним викликом – цього разу, богословським.
Мені здається, що, в пошуку мета-рівню та мета-мови, не треба боятися різних мета-мов.
«Мені важлива Церква, яка читає не тільки Євангеліє, а й новини». Ознайомившись із вищезазначеною темою для роздумів, я почав підбирати в своїй уяві необхідні аргументи, але дуже швидко спіймав себе на думці, що мене без будь-яких «не тільки» цілком влаштовує «Церква, яка читає Євангеліє».
Резонанс від подій навколо Чернівецького храму не вщухає. Те, що ми побачили, для багатьох стало шоком і викликало бурю емоцій.
Що робити в людині в ситуації міжюрісдикційного діалогу/конфлікту? Для мене перш за все дуже важливо, що все починається з суб’єктності.
Останні п’ять років виявились дуже важкими для православ’я в Україні. Ці роки показали, наскільки в нас є глибокою криза.
Я скажу про свій досвід. На майданчику нашої Ставропігії до нас приходять представники всіх православних юрисдикцій, і чудово там спілкуються.
У сучасних умовах війни та боротьби за свободу Україна переживає не лише політичне чи воєнне оновлення, але й духовне переродження. Особливо це стосується Православної Церкви, яка дедалі більше усвідомлює свою місію — бути поруч із народом, служити правді й єдності.
Софійське братство відкриває нову рубрику – #думки_вголос, в якій буде публікувати короткі роздуми членів та друзів Братства на болючі та актуальні теми українського православ’я.
Так, є така думка, що всі націоналізми зазвичай про ненависть, що націоналізм – це проти чогось чи проти когось, але насправді це не так. І працюючи багато з різними джерелами столітньої давнини, ми зазначали, що про українців казали, що це якась відмінна форма націоналізму.
20 червня 2025 року минає 150 років з дня народження митрополита Полікарпа (Сікорського) — видатного діяча Української Православної Церкви, духовного провідника автокефального руху в Україні у буремні роки Другої світової війни.
Смирення, згідно православного вчення, це одна з головних християнських чеснот, яка допомагає не лише правильно регулювати особисті відносини з Богом, але й спонукає людину творити суспільне добро та правильно взаємодіяти з оточуючим середовищем.
Що таке юрисдикція? Гарне питання. Враховуючи, що я готував свою кандидатську дисертацію по канонічному праву і маю філософський склад розуму, який базується на юридичних принципах, [вважаю, що] теперішня ситуація інколи просто в ступор уводить.
Тяжко підібрати слова до тих подій, що сталися вчора, 17 червня 2025 року, у Свято-Духівському соборі міста Чернівці. Сутички між вірянами двох православних юрисдикцій — УПЦ та ПЦУ — шокували всіх, хто з надією дивиться на єдність і зцілення церковного тіла в Україні.
Я помітив дуже обнадіюючу тенденцію. Принаймні сьогодні я побачив, що люди почали не тільки рефлексувати (і не тільки духовенство, а й миряни), але і визнавати, що в нас, виявляється, може бути не все добре.
Релігійна ситуація в Україні завжди знаходиться в полі науково-практичних інтересів дослідників релігії, релігійних, політичних і державних діячів.
Дорогі друзі, запрошуємо вас приєднатися до фокусної групи нашого проєкту «Сучасне Українське Православ’я: руйнування міфів заради примирення православних в Україні та консолідації українського суспільства».
Ця стаття є логічним продовженням і доповненням попереднього дослідження, «Безблагодатність чи хула на Святого Духа», в якому було розглянуто питання правомірності дій Вселенського Патріарха щодо скасування анафеми, накладеної на митрополита Філарета та прийняття кліриків УПЦ КП та УАПЦ у сущому сані.
Болісна історія України – це історія виходу з під імперського впливу, яка до сьогодні триває. Зараз ми маємо без перебільшення Велику війну за нашу незалежність.
Свій виступ я хотіла б розпочати з повернення до доповіді «Віра в “єдину Церкву”: міф чи реальність?», яку доктор богослов’я професор КДА Сергій Бортник представив на вебінарі «Міфи та упередження на перешкоді єдності Українського Православ’я».
Ми співаємо гімн подяки Всемогутньому, Всевидючому та Всемогутньому в Трійці Богу, який удостоїв Свій народ дожити до 1700-річчя Першого Вселенського Нікейського Собору, який натхненно засвідчив справжню віру в Бога Слова.
Релігійною темою в Україні, як відомо, займаються три типи медіа – світські, юрисдикційні (тобто, церковні) та позаюрисдикційні релігійні. І можна зробити два типи протиставлень – між юрисдикційними та позаюрисдикційними релігійними медіа (тобто, двома видами спеціалізованих ЗМІ), і світськими та релігійними.
Одразу після Фессалонікійського книжкового фестивалю 2025 року на порталі, присвяченому книжкам, були опубліковані відгуки, зокрема наступний уривок. До них додавалася моя фотографія з виставкового простору. Звичайно, я цього не знав.
Зазвичай прийнято захищати корпоративні інтереси спільноти, до якої ти належиш: це називають “корпоративна солідарність”. А ще кажуть: “Зі своєї хати бруд не винось назовні”.
Дорогі друзі, радий бути в цьому тісному колі людей, які намагаються осмислити ситуацію, знайти виходи з кризи. Вже говорилося про проблеми УПЦ і ПЦУ, і відмічався вихід на мета-рівень як унікальна можливість для виходу з кризи юрисдикційного протистояння.
Інформація, яка потрапила до редакції orthodoxtimes.com, особливо красномовно свідчить про нинішній стан православної спільноти в Україні.
Перед тим як запропонувати «стратегії співіснування», тобто плани на майбутнє, я хотів би коротко позначити наявну ситуацію. Для цього я хотів би навести цифри даних опитування Центра Разумкова, які він оприлюднив після чергового опитування у жовтні 2024 року.
У чому не можна відмовити керівництву Української Православної Церкви, так це в здатності будь-яку подію (навіть таку, яка на це однозначно не заслуговує) сприймати як свято.
У класичному розумінні медіа мають відображати те, що є, як бачать, погляд збоку. Принцип дзеркала: воно не винне, якщо зображення не подобається.
Отже… Чуда не сталося. Сьогоднішня зустріч та нарада єпископів УПЦ завершилися черговим розчаруванням.
Понад два десятиліття я беру участь у діяльності Конференції європейських церков – екуменічної організації, що об’єднує православні, протестантські та англіканські церкви. Ця організація формує платформу для діалогу з різних проблем, що стоять перед церквами та суспільствами в Європі, та допомагає формулювати ці проблеми та знаходити шляхи їх вирішення.
Днями на ток-шоу «Новий відлік», що виходить на каналі Суспільне, обговорювалися можливі наслідки для Української Православної Церкви після вступу в дію Закону про заборону діяльності в Україні релігійних організацій, пов’язаних із росією.
У православному середовищі значного поширення набули церковні історичні міфи. Я вважаю, що історія впливає на сьогодення, і те розділення, що ми маємо, в тому числі міжюрисдикційне, це наслідок певних історичних подій і певних історичних міфів, які дуже живучі.
В інформаційному просторі дедалі частіше лунають припущення про можливе скликання Архиєрейського собору УПЦ вже завтра, 27 травня. Яке доленосне рішення може ухвалити цей собор?
Медіа є надзвичайно важливим чинником у процесі консолідації українського Православ’я. Про цей процес йдеться вже впродовж тривалого часу. Його обговорення розпочалося ще в період мого перебування в Києві, а то й раніше. Без залучення медіа ця консолідація є неможливою в принципі.
«Світ зайшов в період нестабільності, де все валиться і сиплеться. Ми вистоїмо лише в спільній єдності і чим раніше ми це усвідомимо, приймемо нашу спільну основу у радості Воскресіння – тим більше людей ми врятуємо від загибелі»
Громадська організація «Софійське братство» заявила, що працює над стратегіями, які допоможуть українським православним вірянам знайти точки дотику й спільний метанаратив, що уможливить діалог ПЦУ та УПЦ.
Бо рішення, ухвалені там, були сформульовані нечітко, двозначно. А з огляду на процедуру та форму їхнього прийняття, ці рішення Предстоятель може одноосібно анулювати у будь-який момент.
Протягом останніх десятиліть у світовому православ’ї точаться напружені дискусії навколо можливих механізмів створення нових автокефальних Церков. Ці дискусії показали, що, з одного боку, між Помісними Церквами немає принципових розбіжностей у розумінні сутності інституту автокефалії.
За 30 років існування православ’я в незалежній Україні серед православних накопичилось дуже багато взаємних претензій, конфліктних ситуацій та деструктивних міфів, які заважають не лише мирному співіснуванню самих церков, але й посилюють конфліктність в українському суспільстві.
Поки Київ мислить себе як другий Єрусалим, патріарх Єрусалимський мислить, що єдина надія православ’я – це Путін. І це така дуже яскрава демонстрація кризи соборності.
Привіт усім, я сестра Васса, і, як багато хто з вас знає, нещодавно я відвідала Київ в Україні. У цьому відео я хотіла б поділитися з вами деякими своїми враженнями від цього короткого візиту до Києва, і особливо інтерв’ю, яке мені вдалося зняти з Віктором Євгеновичем Єленським, який обіймає посаду Голови ДЕСС.
Я сподіваюся, що я ще побачу за свого життя цю повну єдність, але це в великій мірі залежить від вас. Тому що ви можете зустрічатися разом, обговорювати, мирно жити разом, мирно реалізовувати спільні проєкти. І люди бачать це – і обов’язково долучаться. Можливо, не одразу, можливо, не так швидко.
Найвидатнішою подією пасхального періоду в суспільно-релігійному житті України, безумовно, став Круглий стіл та панельна дискусія в рамках проєкту «Сучасне Українське Православ’я: руйнування міфів заради примирення православних в Україні та консолідації українського суспільства», організовані Софійським братством.
Америка сильно змінюється. Це якась калейдоскопічна зміна, так що не впізнаєш Америку, яка була ще два тижні тому. У мене є особистий досвід.
Для мене, рядового парафіяльного священника, як і для багатьох інших служителів церкви, не менш важливим є необхідність визначити та дослідити, яким чином міфи впливають на наших парафіян, які фактори відіграють ключову роль у формуванні релігійної свідомості православних українців.
Православна теологія з 2004-2007 років переживає радикальний поворот до нового типу богословського мислення. Головні богослови сьогодення, серед яких особливо виділяються Девід Гарт, Джон Манусакіс, Кирило Говорун, Арістотеліс Папаніколау, Пантеліс Калаїцидіс, підняли православне богослов’я на якісно новий рівень розвитку.
Останній московський кейс із сербським патріархом Порфирієм у черговий раз підтверджує гіпотезу про те, що у сучасній міжправославній політиці, як правило, майже немає місця для християнської моралі, а є лише голі розрахунки та цинізм, замаскований під любов.
У Старому Завіті Ізраїль описується як “вибраний народ” Бога (Вихід 19:5–6): “Ви будете Моїм уділом з-поміж усіх народів”. Ідея “вибраності” була тісно пов’язана з укладенням Завіту — особливого договору між Богом і народом Ізраїлю.
У інтерв’ю для журналу NIN від 17 квітня 2025 року патріарх Порфирій намагався зіграти роль доброго пастиря, який «поважає всіх студентів» і «слухає кожного», бо не хоче розділяти свій народ.
Нещодавні заяви патріарха Сербської Православної Церкви Порфирія під час його візиту до москви викликали глибоке занепокоєння серед українських вірян.
У 2025 році відзначаються дві знакові події: 1700-ма річниця І Вселенського Собору та святкування Воскресіння Христового — Великодня в один день православними та католиками.
Пропоную поглянути на релігію з точки зору конфліктології і взяти до уваги практичні аспекти. Для початку варто згадати слова соціолога Кліффорда Гірца про те, що релігія цікава не тільки тому, що вона визначає соціальний порядок, як ми думали раніше, а й тому, що на релігію впливає навколишнє середовище.