Протоієрей Віталій Кузьмич, Софійський братчик
20 червня 2025 року минає 150 років з дня народження митрополита Полікарпа Сікорського — видатного діяча Української Православної Церкви, духовного провідника автокефального руху в Україні у буремні роки Другої світової війни.
Полікарп Сікорський народився 20 червня 1875 року на Київщині. З юних літ він обрав шлях церковного служіння, завершивши навчання у Київській духовній семінарії. Його пастирський шлях пролягав через численні виклики часу: з одного боку — прагнення зберегти православну віру серед українського народу, з іншого — необхідність церковного відродження та захисту української духовної ідентичності.
У 1930-х роках, у складі Польської Православної Церкви, він став єпископом Луцьким, а у 1941 — архієпископом Луцьким і Ковельським. Полікарп виступав за ширше використання української мови в богослужінні, підтримував право українців на власне церковне самоуправління. Його ім’я стало символом послідовної боротьби за духовну самостійність українського православ’я.
Після початку німецько-радянської війни 1941 року значна частина України вийшла з-під контролю радянської влади. Це відкривало можливість для церковного відродження, зокрема — для спроби відновити незалежне православне життя, перерване більшовицькими репресіями.
У цих умовах митрополит Діонісій Валединський — предстоятель Польської Автокефальної Православної Церкви, яка в 1924 році отримала томос про автокефалію від Константинопольського патріархату, — відіграв ключову роль. Він уважно стежив за подіями в Україні й бачив у них не лише виклик, а й історичну нагоду.
У 1941 році митрополит Діонісій надіслав Полікарпа Сікорського до Києва як свого екзарха для організації церковного життя. А 24 лютого 1942 року він офіційно благословив архієпископа Полікарпа на створення єпископату Української Автокефальної Православної Церкви на теренах німецької окупації. Це благословення включало й право самостійно хіротонізувати нових єпископів — надзвичайно важливий крок в умовах розриву з більшістю традиційних центрів православ’я.
У 1942 році, за благословенням митрополита Діонісія, архієпископ Полікарп очолив відновлену УАПЦ, ставши її митрополитом. Попри складні політичні обставини, він зумів згуртувати навколо себе єпископат і духовенство, започаткувавши нову сторінку в історії української церковної традиції.
Його діяльність була не лише адміністративною, а й духовною. Він наголошував, що Українська Церква не повинна бути знаряддям політичних інтересів інших держав, а покликана служити духовному відродженню українського народу.
До самої своєї смерті у 1953 році митрополит Полікарп очолював УАПЦ в еміграції. Його заслуги в справі церковного відродження були високо оцінені українською діаспорою, а його ім’я стало символом вірності Христу, Українській Церкві та своєму народу.
У день 150-ї річниці з дня його народження ми схиляємо голови в молитві, дякуючи Богові за такого пастиря. Митрополит Полікарп — це не лише частина історії, а й приклад для сучасних церковних діячів: бути вірним Церкві, народові й істині — навіть у найтяжчі часи.
Вічна пам’ять митрополиту Полікарпу!