Священник Олег Горбовський, ПЦУ, Софійський братчик
Смирення, згідно православного вчення, це одна з головних християнських чеснот, яка допомагає не лише правильно регулювати особисті відносини з Богом, але й спонукає людину творити суспільне добро та правильно взаємодіяти з оточуючим середовищем. В наш час існує дуже багато спотвореного смирення, яке ніяк не можна назвати чеснотою, таке «смирення» несе серйозну духовну загрозу людині, котра практикує такий спотворений та перероблений «варіант» цієї чесноти.
Давайте спробуємо спочатку розібратись, що таке смирення згідно новозавітного вчення. Смирення – це те, що характеризує самого Ісуса Христа, Який смирив Себе, став людиною та віддав Себе в жертву за гріхи світу. Разом з тим, Христове смирення характеризує кожного з нас, тому що кожен з нас має бути «таким, як Христос», як влучно зауважив апостол Павло: «Живу вже не я, а живе Христос у мені» (Гал 2, 20)
Важливим текстом, що дає нам вірне поняття смирення, є Послання апостола Павла до Филип’ян, де цьому приділено особливу увагу: «Не робіть нічого з самолюбних амбіцій чи з марнославства, а в смиренності вважайте одне одного за вищого від себе, дбаючи не лише про самих себе, а й про інших. Нехай у вас буде те ж мислення, що й у Христа Ісуса. Він, будучи в образі Божому, не вважав, що рівність із Богом треба захопити, але принизив Самого Себе, прийнявши образ раба, став подібним до людини і на вигляд як людина з’явився. Він упокорив Себе, ставши слухняним до самої смерті, причому смерті на хресті! Тому й Бог підніс Його понад усе і дав Йому ім’я, вище від усякого іншого імені, щоб перед іменем Ісуса вклонилося кожне коліно на небі, на землі та під землею і щоб кожен язик визнав, що Ісус Христос – це Господь на славу Бога Отця (Фил. 2, 3-11).
В цьому новозавітному тексті немає сучасних тенденцій бичування самих себе – тут про пошану до інших, про підтримку та допомогу іншим, про упокорення Богові. Християнин, за вченням Нового Завіту, не має самостійно «шукати» смерті чи страждань, а має свідомо йти на жертву для спасіння інших, він не повинен придумувати пустих мордувань, а звершувати свій земний шлях життя з упокорою Богові, шанобливістю до інших, перебуваючи в стані виконання заповідей Божих, тобто поступаючи в своєму житті згідно Божої правди.
Життя людини, згідно новозавітного вчення, можна характеризувати, як страждання в порівнянні з тією радістю, яку отримають вірні в Царстві Небесному. Разом з тим, радість Христова вже діє в земному житті християн серед земної юдолі. Отже, смирення – це також вміння відчувати радість Христову серед страждання цього світу. Ісус Христос стверджує, що лише смиренні будуть наслідниками вічного життя з Богом, в притчі про митаря та фарисея Господь показує нам правильні стосунки людини та Бога, основою таких стосунків для людини є смирення перед Богом. Перевіркою правильного смирення є добрі вчинки в житті людини, панування правди Божої в її житті. Завдяки смиренню християнин здатен сміливо позбутися егоїзму, підносячи на перше місце в своєму житті Бога, а не себе самого, смирення також дає християнину внутрішню силу для звершення добрих справ, в смиренне серце Господь посилає свою благодатну силу, смиренний християнин перестає бути егоїстом, а надихається внутрішньою Божою силою на добрі справи та втілення Божої правди в своєму житті.
«Стережіться лжепророків, які приходять замасковані в овечу шкіру, а насправді є вовкам лютими. Ви їх впізнаєте по їхніх вчинках: бо не буде добрих вчинків від злої людини, саме як не буває винограду на терновому кущі або фіґ в будяках. Добре дерево дає добрі плоди, а погане — погані. Не буває доброго дерева, що приносило б погані плоди, як не буває й поганого дерева, що приносило б добрі плоди. Кожне дерево, що не дає добрих плодів, зрубують і кидають у вогонь. Отже, лжепророків цих впізнаєте по їхніх вчинках» – говорить Ісус Христос (Мт. 7, 15-20). Ми настільки звикли ці слова трактувати проти «розкольників», але насправді цими словами Ісус Христос наставляє нас, щоб ми розрізняли таких проповідників, які приховують своє справжнє обличчя за маскою вдаваного смирення, тому від таких проповідників та духовних наставників потрібно тікати, бо діяльність таких людей позбавляє нас головного – діяти згідно правди Божої, вносячи в наше духовне життя справжній розбрат, бо «ніхто не може служити двом господарям, бо одного ненавидітиме, а другого любитиме, або одним буде нехтувати, а іншому буде відданим. Не можете служити Богові та багатству» (Мт. 6, 24-25).
Якщо ми справді будемо намагатись придбати чесноту смирення, наше життя зміниться кардинально, тому що смирення для християнина завжди крокує поруч з втіленням правди Божої, тобто Божого Слова, Євангелія. Прикро, що в сучасному світі смиренням називають бездіяльність, якщо ти смиренний – маєш розчинитись в загальній масі своєї церковної спільноти. Але смиренний, насправді – це той, хто має сміливість впустити в своє життя Божу правду. Ми маємо виявляти, згідно Божого Слова, лжесмиренних людей, тобто таких, які під личиною смирення використовують сакральний контекст задля особистих цілей. Виявлення таких намірів лжесмирення не лише відвертає нас самих від людей з вдаваним смиренням, але й робить нас здатними особисто зцілитись від лицемірства та зцілити церковні спільноти, в яких ми перебуваємо.
Смирення в сучасному контексті здатне проявити себе в відкритості та прозорості церковної спільноти по відношенню до інших спільнот. Для вірян, що практикують християнське смирення, перше місце займає правда Божа, Євангелія Ісуса Христа. Коли Слово Боже стане на своє законне перше місце і буде мірилом правильності наших дій – це відразу призведе до зниження градусу церковних протистоянь з хороводами навколо церковних будівель, переходами будівель та поверненням їх назад. Для християнської спільноти замало лише наявності будівель (храмів), замало наявності прихожан в цих будівлях та замало існування спонсорів таких будівель, якщо в цій будівлі не царює справжня правда Божа. Євангельський меч не лише відділяє грішників від праведників, але й смертельно ранить тих, хто заміняє реалізацію Євангельської правди в житті своїх релігійних спільнот цілком зрозумілими інтересами та амбіціями.