Відповідь надана під час дискусійної панелі на Круглому столі «Сучасне Українське Православ’я: руйнування міфів заради примирення православних в Україні», який відбувся 29.04.2025 р. у Києві в межах просвітницько-аналітичного проєкту «Сучасне Українське Православ’я: руйнування міфів заради примирення православних в Україні та консолідації українського суспільства», організованого Софійським братством за підтримки фонду Renovabis.
Протоієрей Георгій Коваленко: Геннадій Христокін сказав прекрасну промову про мета-рівень, про мета-мову. А що ж зробити, щоб наші віруючі, духовенство й архіереї перейшли на мета-рівень і почали розмовляти мета-мовою? Там має ж бути одна мета-мова, бо кожен знайде свою мета-мову розділення.
Геннадій Христокін, доктор філософських наук, професор Державного університету «Київський авіаційний інститут»:Тут мені здається, що, в пошуку мета-рівню та мета-мови, не треба, по-перше, боятися різних мета-мов. Це нормально, коли існує одна мета-мова. А от коли вона монополізується, коли вона сакралізується, коли вона перетворюється на міф, перетворюється на якусь ідіологему, от тоді в нас є проблема. А якщо існує альтернатива, багатоманітність, це дуже добре. Я хотів би послатися знову ж таки на загальновідомий релігіознавчий фактор. От що таке є Україна, і завжди була? Україна – це завжди була поліконфесійна релігійна країна. В усі часи, завжди, і є, і продовжує існувати.
Я хочу просто заради соціології нагадати вам, що в Україні майже немає жодної релігійної конфесії, яка б не мала декілька напрямків, декілька течій, декілька «внутрішніх конфесій». Цей і п’ятидесятники, і баптисти, і православні, зокрема. І ми бачимо, що тут немає проблем.
Коли виникає проблема? Проблема виникає тоді, коли ми починаємо будувати одну церкву, одну конфесію. Тому, мені здається, оця типова українська ситуація багатоманітності, плюралізму, відкритості і паралельного співіснування різних напрямків, конфесій, релігійних груп – це абсолютно нормальний досвід для України.
І мені здається, що якщо ми виходимо на мета-рівень, де є релігійний плюралізм, релігійна свобода, конфесійна свобода, причому свобода не лише зовнішня, але свобода внутрішня, коли можна спокійно обговорювати з ієрархами власної церкви проблеми, коли можна вступати в діалог з представником, з богословом, з вірянином іншої церкви, то це нормальний досвід, треба до нього повертатися. І тут велику роль, велике значення можуть відіграти наші релігієзнавці, науковці, і богослови, і віряни, і конфесійні навчальні заклади, і університети – тут безмежна можливість для України!
Але, на жаль, ми розуміємо, чому ця ситуація через російську агресію надзвичайно спростилася. Ця складна палітра українського життя була спрощена до пошуку простих відповідей на прості питання. Хто винен? Винен ворог, і треба подолати тих, хто нам заважає. І, мені здається, ми маємо піднятися над цим. Тому мета-рівень – це піднятися над образами. Мета-рівень – це піднятися над конфесійною вузькістю. Мета-рівень – це піднятися над рівнем цього монологу, коли «ми канонічні», а «вони московити». Або навпаки, «вони неканонічні». І оця мова нас обмежує.