Матеріал створено в межах міні-проекту «Думки вголос» для спільного проєкту «Софійського братства» та німецького фонду «Renovabis» «Сучасне Українське Православʼя: руйнування міфів заради примирення православних в Україні та консолідації українського суспільства». «Софіське братство» може не поділяти позицію авторів, також окремі думки представників братства, висловлені в рамках проєкту, можуть не представляти консолідовану позицію «Софійського братства».
Протоієрей Олександр Федчук, проректор з наукової роботи Волинської духовної семінарії УПЦ, кандидат богослов’я, кандидат історичних наук, м. Луцьк
«Мені важлива Церква, яка читає не тільки Євангеліє, а й новини». Ознайомившись із вищезазначеною темою для роздумів, я почав підбирати в своїй уяві необхідні аргументи, але дуже швидко спіймав себе на думці, що мене без будь-яких «не тільки» цілком влаштовує «Церква, яка читає Євангеліє». Проблема тільки в тому, що під це визначення маскується Церква, яка живе не стільки за Євангелієм, скільки за догматами та канонами, яких якраз, на моє переконання, замало для того, щоб Церква повноцінно виконувала ті функції, які поклав на неї Христос.
Догматами та канонами прийнято вимірювати незмінність, яка доволі часто ставиться фактично в основу ідентичності Церкви. В різні часи аж донині християни за це багато страждали самі й змушували страждати інших. Догми й канони компромісу не підлягали, тому за них переслідували й були переслідувані, били й були биті, зневажали й зневажалися. Ніхто не готовий назвати братом у Христі того, хто вірить «не так». Але річ у тім, що під це «не так» чомусь не підпадало те, про що якраз і написано в самому Євангелії. Ще ніхто не зазнавав релігійних переслідувань через те, що не мав любові та милосердя.
На моє переконання, Церкві цілком достатньо Євангелія для несення своєї спасительної місії в сучасному світі. Проблема в іншому: в колективній церковній свідомості не згадані в Євангелії догмати та канони претендують на більшу статусність, аніж прямо висловлені Христом моральні заповіді. В основі цих заповідей – любов до людини, аж до вищого її прояву у вигляді Хресної Жертви Спасителя. І от якраз для того, щоб навертати людей до Бога, реалізовуючи ці заповіді любові, Церква повинна, умовно кажучи, «читати новини».
Це так важливо, щоб Церква відчувала, що завдає болю її членам, які проблеми отруюють їхнє життя, які спокуси постають перед вірянами, відвертаючи їх від Бога. Кожному з нас прикро, якщо наша Церква вважає за можливе залишатися в стороні від того, що пригнічує нас кожного дня. Прикро й тоді, коли вона виявляється неготовою до викликів часу й відмахується від них штампованими діями та словами. Все це свідчить про те, що проблеми в такій Церкві не тільки з новинами, але й із самим Євангелієм. Відсторонюючись від суспільного життя, не намагаючись вплинути на нього, щоб полегшити життя людей і спрямувати їх у правильне русло, Церква таким чином виявляла б байдужість до людини, а значить, і до її спасіння.
На відміну від Церкви, світ не претендує на незмінність. Навпаки, одним із основних законів розвитку людства є те, що світ постійно змінюється, люди стають іншими. Відтак важливим завданням Церкви є узгодження між собою настільки, здавалося б, протилежних тез: «Церква незмінна» і «світ змінюється». Для того, щоб Церква стала зрозумілою для сучасної людини, вона сама повинна зрозуміти цю людину. Отже, якщо Церква дійсно живе за Євангелієм, вона мусить орієнтуватися в сучасному світі. Для когось із нас це, ймовірно, не має (чи вже не має) вирішального значення. Але безліч людей так і не стануть на шлях до спасіння, якщо не відчують, що Церква знає про їх проблеми і уважна до них.