Відповідь надана під час дискусійної панелі на Круглому столі «Сучасне Українське Православ’я: руйнування міфів заради примирення православних в Україні», який відбувся 29.04.2025 р. у Києві в межах просвітницько-аналітичного проєкту «Сучасне Українське Православ’я: руйнування міфів заради примирення православних в Україні та консолідації українського суспільства», організованого Софійським братством за підтримки фонду Renovabis.
Протоієрей Георгій Коваленко: Ми тут про якісь загальні речі говорили, здебільшого якимись спільнотами. А я хотів би завести нас у цю суб’єктність особистісну: чи може існувати в цьому вимірі, в цьому процесі міжюрісдикційного діалогу суб’єктність конкретної людини, суб’єктність якоїсь спільноти, чи можливі суб’єктні спільноти не тільки в рамках юрисдикції, і взагалі, який напрямок чи який вибір має робити вірянин, віруюча людина, чи вірний церкви, яку позицію обирати?
Олександр Філоненко: Що робити в людині в ситуації міжюрісдикційного діалогу/конфлікту? Для мене перш за все дуже важливо, що все починається з суб’єктності. І людина, яка не розуміє, з якої вона юрисдикції, має релігійне питання. Це дуже важливо для християн зрозуміти, що релігійне питання є не тільки у «професійних» віруючих. У всіх людей, які не знають нічого про релігію, є релігійні питання. І місія християн – відповісти або запропонувати можливість діалогу перш за все з суспільством, яке не розуміє, хто воно.
Але ж ми починаємо тільки богословські стосунки між юрисдикціями, і ми намагаємося зрозуміти, чи це і є дійсно богословський діалог. Це не так. І в суспільстві пост-пост-пост… [постмодернізму, постсекуляризму, постструктуралізму, постлібералізму, постправди тощо – прим. ред.] це не так.
І для мене перша проблема суб’єктності – це проблема дорослішання. Ми все ще перебуваємо в такій парадигмі Канта – що таке просвітництво? Просвітництво – це можливість мислити своїм розумом, казав Кант. І це доросла людина. Але ж ми почали розуміти дорослішання як вивільнення відносин від суперечки. Це проблема. Я так думаю, що один із проявів такої позиції – це всі слова, які закінчуються на -ізми. Всі-всі -ізми були дуже гарні: націоналізм, марксизм, консерватизм, лібералізм. Але ж нова ситуація в світі – це ситуація кризи всіх цих -ізмів.
І для мене доросла людина – це людина, яка намагається почати розмову не в площині -ізмів. Для мене це мета-рівень. І суб’єктність починається з того, що ми не намагаємося знайти якісь приклади в минулому, а починаємо з того, що запитуємо самі собі, і один одного, що це означає – жити релігійним питанням сьогодні, і хто такий Бог. Тобто починаємо спочатку. І це така ознака дорослості, а не дитинства, коли дитина починає запитувати «Хто такий Бог?», а доросла людина починає після війни, на протязі війни запитувати себе: «Бог, Ти хто?». І це перше питання, яке християні дуже часто не задають собі. Ми починаємо з юридикційних проблем, ще з якихось інших питань, але не починаємо з цієї суб’єктності. Для мене це дуже важлива точка [відліку – прим. ред.].