Публікації

Християнство є місією. Воно покликане нести всьому світу, всьому творінню, благовістя про Христа; і кожному віруючому, а не лише професійним «місіонерам», заповідано бути в «світі цьому перелюбному і грішному» свідками перемоги Христа над гріхом і смертю.

Ісусове чудо перетворення води на вино під час весілля в Кані часто викликає у слухачів усмішку. Безумовно, воно не очолює списку найвеличніших чудес усемогутнього Бога, який заспокоює бурі, ходить по воді, годує натовпи й воскрешає померлих.

Днями, звертаючись до 738 Бригади ЗСУ, отець капелан Сергій Ярмула висловив дуже неординарне бачення молитви, яке в мене викликає водночас і симпатію, і заперечення.

Публікація стосовно Софійського братства та його небажання дотримуватись усталених, так би мовити, історичних норм, що сформувались в українському православʼї впродовж століть, є дещо суперечливою.

 «Релігія в Україні» поспілкувалась з Ігорем Ковровським, протоієреєм УПЦ, членом правління «Софійського братства» про перспективи примирення українських церков та перемовин УПЦ зі Вселенським патріархатом, мотиви нерішучості митрополита Онуфрія, передумови діалогу між УПЦ та ПЦУ, особливості міжюрисдикційної комунікації в «Софійському братстві», відображення суспільних настроїв в соцопитування, ефективність Закону про афіліацію та багато інше.

Я не є соціологом чи людиною, яка оперує статистикою рівня релігійної несвободи на окупованих українських територіях, але я людина, котра має досвід життя під окупацією і боротьби там з окупаційним режимом. 

Днями прочитала двоїстий відгук про Софійське братство, опублікований каналом Нетиповий Православний. На думку автора, «Софіївське братство – це чудова і потрібна ініціатива, але вона охоплює переважно ліберально налаштованих людей», тоді як більш консервативні православні буцімто лишаються за її бортом.

Пам’ятаю жах, який охопив мене (це було давно, ще коли я ходив на заняття з релігії), коли священик сказав, що на Останньому Суді відкриються всі наші діла — добрі й погані. Замислююся над тим, чи Святе Письмо дає право це стверджувати.

Наказ XXV Всесвітнього російського народного собору «Сучасність і майбутнє “русского мира”» викликав суперечливі реакції богословів. Деякі з них були досить несподіваними – зокрема, виступ о. д-ра Іоанна Хріссавґіса під назвою «Кинути перший камінь у єресь».

Коли заходить мова про те, що ставка керівництва УПЦ на Росію зіграла катастрофічну роль в історії України, – ця церква як один встає в захисну позу. 

У кінці 2023 року різноманітна група вчених і релігійних лідерів почала підготовку короткої заяви під назвою «Християнська віра і демократія», яка була оприлюднена 19 вересня 2024 року.

Яким є православний досвід традицій та змін? У Біблії та протягом усієї історії Церкви народ Божий по-різному реагував на зовнішні події, але фундаментальний інстинкт Православ’я щодо традицій завжди був таким, як у апостола Петра під час Преображення: «Господи, добре нам тут бути».

У кампанії проти визнання Православної Церкви України (далі – ПЦУ), яку активно веде Московський Патріархат, питання визнання хіротоній «розкольників» займає особливе місце. Саме воно на сьогодні зробилося ключовим у ставленні Польської та Албанської Православних Церков при формуванні своєї позиції.

Прелесть – одне з центральних понять у сучасній російській духовності. Але звідки воно взялося? Святитель Ігнатій Брянчанінов позичив термін “прелесть” у містиків та помістив його в аскетику, надавши йому незрозумілі трактування.

Як відомо, процес декомунізації доволі резонансно стартував в Україні близько десяти років тому, одразу ж викликавши неоднозначне сприйняття з боку різних верств суспільства.

Чи варто дивуватися тому, що інституційна релігія постійно зазнає критики, і особливо Церква, де саме розуміння лідерства часто тлумачиться хибно та помилково?

Україна має найбільшу євангельську спільноту в Європі, і її співпраця з республіканцями може виявитися вирішальною для отримання додаткової допомоги від США.

Останніми днями на голови братчиків і сестер Софійського братства сиплеться якийсь золотий дощ компліментів з боку ЗМІ, підконтрольних митр. Антонію Паканичу, насамперед, Расколам.нєт.

Пропонуємо вашій увазі переклад українською добре поінформованого розслідування журналістів The Washington Post про підводні течії американської кампанії з “захисту релігії” в Україні, з безліччю нюансів, що стосуються діяльності Роберта Амстердама та Вадима Новінського.

Історія походження першого власного єпископату Української Автокефальної Православної Церкви (третього відродження) вже неодноразово робилося не тільки чисто історичним питанням, адже практично всі єпископи УАПЦ, які отримали хіротонію в 1990-1991 рр., або померли, або перейшли у Московський Патріархат, або були визнані як одноосібні патріархом Мстиславом (Скрипником) та Вселенським Патріархом Варфоломієм.

Деякі члени Української Православної Церкви несподівано привітали новий закон, вбачаючи в ньому важіль, щоб змусити своє керівництво повністю відірватися від Москви.

Ми часто чуємо, що в УПЦ (МП?) “немає волі” щось міняти, – і цій нестачі волі не можуть зарадити ані повномасштабна війна, ані запит суспільства, ані ініціатива частини духовенства. Хто знає, можливо, “чарівним пенделем” стане ухвалений сьогодні закон.

Ігор Красовський дав інтерв’ю для проєкту «Християни проти війни», яке провела Наталя Василевич, модераторка білоруської екуменічної групи «Християнська візія», що об’єднує християн у демократичному русі Білорусі.

Не розумію, чому політологи кинулися шукати зради у перемовинах з патріархом Варфоломієм, розповідаючи казки про прохання від Зеленського надавати Україні «другий томос» – для УПЦ.

У болгарській пресі активізувалась група, що озвучує радикальні московські церковні наративи щодо спільного служіння ієрархії БПЦ і ПЦУ (не визнаної всіма церквами) з патріархом Константинополя.

Один із важливих етапів у формуванні російської квазірелійної доктрини «русского мира», яка за задумом має стати офіційною державною та релігійною ідеологією путінської Росії, відбувся 27 березня 2024 року.

Ми, члени громадської організації «Софійське братство», що об’єднує священнослужителів і мирян різних православних юрисдикцій, звертаємося до Вас щодо законопроєкту № 8371, який до цього часу мав назву «Про внесення змін до деяких законів України щодо діяльності в Україні релігійних організацій» і був поданий Кабінетом міністрів України.

Більше двох років триває повномасштабна російсько-українська війна. Війська Російської Федерації, натхненні злочинним «благословенням» Московського патріарха, постійно здійснюють ракетні та дронові атаки по цивільних об’єктах, інфраструктурі та будівлях мирних мешканців України, сіючи жах, кров і смерть серед нашого народу. 

Відкритий лист зі зверненням до предстоятелів Церков, главам християнських конфесій та екуменічних организацій з закликом дати оцінку позиції, яку зайняла рпц одразу після початку повномасштабної війни росії проти України.

Можливо, у тебе теж є відчуття, що зараз ми в ще більш небезпечному становищі, ніж у перші півроку великої війни? Бо тоді у наших воїнів, у всіх нас було більше внутрішніх ресурсів.

Початок повномаштабної агресії росії проти України, став відправною точкою не лише у змінах в суспільному житті всіх нас, але і у духовному житті країни. 

Протягом досить тривалого часу українське Православ’я страждало від розділеності й ворожнечі. Однак неодноразові спроби щодо подолання розколу постійно натикалися як на прихований, так і на відкритий спротив московської патріархії.

Війна реанімує конфлікти, оголює нерви, відкриває старі рани, провокує до нетерпимості й пошуку ворога, озлоблює, і головне – схиляє до того, що існують прості рішення складних питань – все ніби ділиться на два полюси – чорне та біле, своїх та чужих.

Збройна агресія Росії проти суверенної Української держави стала кульмінацією багатовікового імперського тиску на духовну та культурну ідентичність нашого народу. Керуючись імперсько-шовіністичною ідеологією, під гаслами «русского міра», Росія завжди заперечувала право на існування Помісної Української Церкви.

5 липня відбулась перша неформальна зустріч священників ПЦУ та УПЦ. Її проведенню сприяло Міністерство культури та інформаційної політики України, Державна служба України з етнополітики та свободи совісті та Національний заповідник «Софія Київська».