Софійське Братство – громадська організація
Справа в тому, що єпископи ніколи не діють одноосібно. Так, ми можемо зібратися, попити кави. Але згадані Вами речі так не реалізовуються, коли ви просто зустрівшись, вирішили щось сформувати. Сформувати для чого?
Мені здається, що, в пошуку мета-рівню та мета-мови, не треба боятися різних мета-мов.
«Мені важлива Церква, яка читає не тільки Євангеліє, а й новини». Ознайомившись із вищезазначеною темою для роздумів, я почав підбирати в своїй уяві необхідні аргументи, але дуже швидко спіймав себе на думці, що мене без будь-яких «не тільки» цілком влаштовує «Церква, яка читає Євангеліє».
Резонанс від подій навколо Чернівецького храму не вщухає. Те, що ми побачили, для багатьох стало шоком і викликало бурю емоцій.
Що робити в людині в ситуації міжюрісдикційного діалогу/конфлікту? Для мене перш за все дуже важливо, що все починається з суб’єктності.
Останні п’ять років виявились дуже важкими для православ’я в Україні. Ці роки показали, наскільки в нас є глибокою криза.
Я скажу про свій досвід. На майданчику нашої Ставропігії до нас приходять представники всіх православних юрисдикцій, і чудово там спілкуються.
У сучасних умовах війни та боротьби за свободу Україна переживає не лише політичне чи воєнне оновлення, але й духовне переродження. Особливо це стосується Православної Церкви, яка дедалі більше усвідомлює свою місію — бути поруч із народом, служити правді й єдності.
Софійське братство відкриває нову рубрику – #думки_вголос, в якій буде публікувати короткі роздуми членів та друзів Братства на болючі та актуальні теми українського православ’я.
Так, є така думка, що всі націоналізми зазвичай про ненависть, що націоналізм – це проти чогось чи проти когось, але насправді це не так. І працюючи багато з різними джерелами столітньої давнини, ми зазначали, що про українців казали, що це якась відмінна форма націоналізму.
Смирення, згідно православного вчення, це одна з головних християнських чеснот, яка допомагає не лише правильно регулювати особисті відносини з Богом, але й спонукає людину творити суспільне добро та правильно взаємодіяти з оточуючим середовищем.
Що таке юрисдикція? Гарне питання. Враховуючи, що я готував свою кандидатську дисертацію по канонічному праву і маю філософський склад розуму, який базується на юридичних принципах, [вважаю, що] теперішня ситуація інколи просто в ступор уводить.
Я помітив дуже обнадіюючу тенденцію. Принаймні сьогодні я побачив, що люди почали не тільки рефлексувати (і не тільки духовенство, а й миряни), але і визнавати, що в нас, виявляється, може бути не все добре.
Дорогі друзі, запрошуємо вас приєднатися до фокусної групи нашого проєкту «Сучасне Українське Православ’я: руйнування міфів заради примирення православних в Україні та консолідації українського суспільства».
Ця стаття є логічним продовженням і доповненням попереднього дослідження, «Безблагодатність чи хула на Святого Духа», в якому було розглянуто питання правомірності дій Вселенського Патріарха щодо скасування анафеми, накладеної на митрополита Філарета та прийняття кліриків УПЦ КП та УАПЦ у сущому сані.
Болісна історія України – це історія виходу з під імперського впливу, яка до сьогодні триває. Зараз ми маємо без перебільшення Велику війну за нашу незалежність.
Свій виступ я хотіла б розпочати з повернення до доповіді «Віра в “єдину Церкву”: міф чи реальність?», яку доктор богослов’я професор КДА Сергій Бортник представив на вебінарі «Міфи та упередження на перешкоді єдності Українського Православ’я».
Релігійною темою в Україні, як відомо, займаються три типи медіа – світські, юрисдикційні (тобто, церковні) та позаюрисдикційні релігійні. І можна зробити два типи протиставлень – між юрисдикційними та позаюрисдикційними релігійними медіа (тобто, двома видами спеціалізованих ЗМІ), і світськими та релігійними.
Дорогі друзі, радий бути в цьому тісному колі людей, які намагаються осмислити ситуацію, знайти виходи з кризи. Вже говорилося про проблеми УПЦ і ПЦУ, і відмічався вихід на мета-рівень як унікальна можливість для виходу з кризи юрисдикційного протистояння.
Перед тим як запропонувати «стратегії співіснування», тобто плани на майбутнє, я хотів би коротко позначити наявну ситуацію. Для цього я хотів би навести цифри даних опитування Центра Разумкова, які він оприлюднив після чергового опитування у жовтні 2024 року.
У класичному розумінні медіа мають відображати те, що є, як бачать, погляд збоку. Принцип дзеркала: воно не винне, якщо зображення не подобається.
Понад два десятиліття я беру участь у діяльності Конференції європейських церков – екуменічної організації, що об’єднує православні, протестантські та англіканські церкви. Ця організація формує платформу для діалогу з різних проблем, що стоять перед церквами та суспільствами в Європі, та допомагає формулювати ці проблеми та знаходити шляхи їх вирішення.
У православному середовищі значного поширення набули церковні історичні міфи. Я вважаю, що історія впливає на сьогодення, і те розділення, що ми маємо, в тому числі міжюрисдикційне, це наслідок певних історичних подій і певних історичних міфів, які дуже живучі.
Медіа є надзвичайно важливим чинником у процесі консолідації українського Православ’я. Про цей процес йдеться вже впродовж тривалого часу. Його обговорення розпочалося ще в період мого перебування в Києві, а то й раніше. Без залучення медіа ця консолідація є неможливою в принципі.
«Світ зайшов в період нестабільності, де все валиться і сиплеться. Ми вистоїмо лише в спільній єдності і чим раніше ми це усвідомимо, приймемо нашу спільну основу у радості Воскресіння – тим більше людей ми врятуємо від загибелі»
Громадська організація «Софійське братство» заявила, що працює над стратегіями, які допоможуть українським православним вірянам знайти точки дотику й спільний метанаратив, що уможливить діалог ПЦУ та УПЦ.
За 30 років існування православ’я в незалежній Україні серед православних накопичилось дуже багато взаємних претензій, конфліктних ситуацій та деструктивних міфів, які заважають не лише мирному співіснуванню самих церков, але й посилюють конфліктність в українському суспільстві.
Поки Київ мислить себе як другий Єрусалим, патріарх Єрусалимський мислить, що єдина надія православ’я – це Путін. І це така дуже яскрава демонстрація кризи соборності.
Я сподіваюся, що я ще побачу за свого життя цю повну єдність, але це в великій мірі залежить від вас. Тому що ви можете зустрічатися разом, обговорювати, мирно жити разом, мирно реалізовувати спільні проєкти. І люди бачать це – і обов’язково долучаться. Можливо, не одразу, можливо, не так швидко.
Найвидатнішою подією пасхального періоду в суспільно-релігійному житті України, безумовно, став Круглий стіл та панельна дискусія в рамках проєкту «Сучасне Українське Православ’я: руйнування міфів заради примирення православних в Україні та консолідації українського суспільства», організовані Софійським братством.
Америка сильно змінюється. Це якась калейдоскопічна зміна, так що не впізнаєш Америку, яка була ще два тижні тому. У мене є особистий досвід.
Для мене, рядового парафіяльного священника, як і для багатьох інших служителів церкви, не менш важливим є необхідність визначити та дослідити, яким чином міфи впливають на наших парафіян, які фактори відіграють ключову роль у формуванні релігійної свідомості православних українців.
Православна теологія з 2004-2007 років переживає радикальний поворот до нового типу богословського мислення. Головні богослови сьогодення, серед яких особливо виділяються Девід Гарт, Джон Манусакіс, Кирило Говорун, Арістотеліс Папаніколау, Пантеліс Калаїцидіс, підняли православне богослов’я на якісно новий рівень розвитку.
29 квітня у Києві відбувся круглий стіл та три панельні дискусії в межах просвітницько-аналітичного проєкту «Сучасне Українське Православ’я: руйнування міфів заради примирення православних в Україні та консолідації українського суспільства», організованого Софійським братством за підтримки фонду Renovabis.
У Старому Завіті Ізраїль описується як “вибраний народ” Бога (Вихід 19:5–6): “Ви будете Моїм уділом з-поміж усіх народів”. Ідея “вибраності” була тісно пов’язана з укладенням Завіту — особливого договору між Богом і народом Ізраїлю.
Пропоную поглянути на релігію з точки зору конфліктології і взяти до уваги практичні аспекти. Для початку варто згадати слова соціолога Кліффорда Гірца про те, що релігія цікава не тільки тому, що вона визначає соціальний порядок, як ми думали раніше, а й тому, що на релігію впливає навколишнє середовище.
Я обрав цю тему не випадково, щоб спробувати заглибитися в осмислення міфу як методологічної та філософської проблеми. Я б хотів глибше показати ситуацію, яка нас всіх супроводжує. Ми постійно бачимо конфлікти, суперечки, дебати, батли, гострі дискусії між православними в соціальних мережах, конфлікти навколо храмів, бачимо як їх подають в мас-медіа.
Доповідь представлено 9 квітня 2025 р. на вебінарі «Міфи та упередження на перешкоді єдності українського православ’я» в рамках спільного проєкту «Софійського братства» та фонду «Renovabis» «Сучасне Українське Православʼя: руйнування міфів заради примирення православних в Україні та консолідації українського суспільства».
Російсько-українська війна, особливо після початку широкомасштабного вторгнення в 2022 році, поставила перед нами питання руба: яку державу ми будували і яку хочемо бачити після війни.
У сучасному світі, де потік інформації здається безмежним, ми нерідко спираємося на твердження, що здаються нам беззаперечними. Проте варто замислитися: наскільки обґрунтованими є ці твердження?
9 квітня 2025 року відбувся просвітницько-аналітичний вебінар, організований Софійським братством за підтримки фонду Renovabis, присвячений актуальній темі, як міфи, стереотипи та упередження заважають єдності православних християн в Україні та загальнонаціональній консолідації.
“Українське православ’я вже понад 30 років перебуває у стані розділення. За цей час у його різних представників сформувалися численні міфи, стереотипи та упередження, які значно ускладнили міжцерковне порозуміння”.
Клірик УПЦ ієрей Василій Максимишинець, який сьогодні проживає в Бельгії, опублікував на днях на своєму ютуб-каналі випуск чергової авторської програми під назвою «Почему УПЦ оказалась в серой зоне и как из нее выйти? Путь к автокефалии». У ній він подає власну версію останніх подій (з 2022-го року), що сталися в житті Української православної церкви. Незважаючи