Публікації

Черговий злочин московитів у Кривому Розі проти людяності та здорового глузду знову спонукає кожного християнина чітко свідчити перед Богом і людьми: на чиєму боці він – Христа чи Веліара.

Папа Франциск, здається, співає свій гімн у формі антифонії разом з Вселенським Патріархом Варфоломієм. Останнього часто називають «Зеленим патріархом», адже значну частину своєї богословської праці він присвятив збереженню навколишнього середовища.

Церковні події останніх років зумовили інтерес до давніх документів, якими ще недавно цікавилися поодинокі науковці. Фахівці, яких раніше вважали відірваними від суспільства, “гравцями в бісер”, опинилися на передовій дискусій. Зокрема політичних.

У зв’язку з повномасштабною війною, яку розв’язала РФ проти України, а також у світлі наявних проблем із роз’єднанням в українському православ’ї, сьогодні виникла нагальна потреба переосмислити події історії Православної Церкви на теренах Держави у часи ІІ Світової війни/

Дорогі друзі, сьогоднішнє євангельське читання про покликання Ісусом апостолів Филипа і Натанаїла (Ів. 1:43-51) багато говорить нам про нашу здатність бачити, і бачити речі у правильний спосіб.

Богословська галузь, відома як політична теологія, у наш час є однією з найпопулярніших у богословському світі, якщо не найпопулярнішою.

Останніми роками в російськомовному культурному та релігійному просторі з особливою гостротою постало питання про сенс війни, способи участі у війні та причини, що дозволяють до неї вступати.

Сьогодні минає три роки з початку повномасштабного вторгнення росії в Україну — війни, яка принесла страждання, смерть і зруйновані долі мільйонам українців.

Візантія є одним із найбільш шанованих ідолів нашого часу. Популістські політики в православних країнах цинічно експлуатують романтичний ентузіазм щодо Візантії, який поділяють їхні громадяни.

Пошук шляхів внутрішнього примирення та діалогу є надзвичайно актуальним завданням нашого часу. Ми потрапили в ситуацію перманентного глобального і чисельних локальних конфліктів, епіцентром яких стала Україна.

Поки сусіди оперативно прийшли на допомогу Україні після її вторгнення Росією, більшість православного світу відвернулася від Києва і стала на бік Москви.

Права антиукраїнська пропаганда бере собі за основу здебільшого наративи про «релігійні переслідування» в Україні. «Захищаючи права українських вірних», республіканці, як от  Джей Д. Венс, пропонують віддати їхні землі окупантам.

Заява-звернення Пантелеймона Бумбураса, підприємця з Одеси, архонта Вселенського Патріархату.

Світове православ’я переживає глибоку кризу, схожу на ту, яка сталася століття тому після краху великих імперій. Сучасна криза кидає виклик багаторічним богословським ідеям та ідентичностям, зокрема соборності, євхаристійній еклезіології та персоналізму.

Після написання останнього дописа на цю тему, отримав відгук від знайомого, який перекликався з двома з описаних мною історій. А на наступний день був ще більш вражаючий фідбек. Не написав про це відразу, але вирішив, що варто хоча б зараз.

Історія показує, що кризи сприяють розвитку Церкви. Ми перебуваємо в епіцентрі великої кризи. Попередня криза такого масштабу трапилася приблизно сто років тому — з розпадом імперій, де Православ’я мало переважне поширення, а саме Османської, Російської та Австро-Угорської.

Церковне республіканство має багато форм, які не завжди відповідають політичним формам республіканства. Однією з них є соборність. Навіть церковні “монархи” повинні підкорятися їй.

Наш український народ особливо бережно ставиться до вікових традицій. Їх у нас багато. Вони єднають нас у єдиному просторі  буття на нашій рідній землі. 

Конфлікт між вірою і наукою часто розглядався як невід’ємна частина атеїстичної радянської ідеології. Ця ідеологія представляла релігію як “опіум для народу” і намагалася замінити її науковим матеріалізмом.

Для того, хто вірить у Церкву як теандричну (Боголюдську) єдність, важливо також усвідомлювати соціально-політичні аспекти та наслідки цієї єдності. Ігнорування одного боку цієї “монети” на користь іншого зменшує феноменологічну реальність Церкви.

Дорогі друзі, пропонуємо Вашій увазі доповідь Департаменту релігійної свободи Місії Євразія (США), яка висвітлює жахливу ситуацію, що вимагає негайної уваги та дій із боку світової спільноти. На тлі нагальних і вкрай тривожних подій у цьому дослідженні розглядається тяжке становище релігійних громад на територіях України, окупованих Росією з лютого 2022 року.

Війна Росії проти України змінила релігійний ландшафт України. Через зв’язки з Російською православною церквою Українська православна церква (УПЦ), яка колись була найбільшою християнською конфесією в країні, зіткнулася зі зменшенням кількості прихожан, суспільною критикою та обмежувальною державною політикою.

Тема моєї доповіді – це «Умови досягнення єдності православних в Україні сьогодні». Найперша умова, яку я висунув би – це чесність. Тому що ми бачимо з боку двох юрисдикцій, які на сьогодні існують, відсутність чесності.

Патріарх Московський Кирило вважає, що, хоча Володимир Путін проголошений національним лідером Росії, справжньою душею і розумом країни є саме він.

Коли у 2009 році в Москві обрали новим очільником РПЦ Кирила (Гундяєва), стосунки між РПЦ і її частиною в Україні — УПЦ — почали суттєво змінюватися не на користь УПЦ. Візити Кирила в Україну і активізація проросійських сил фактично руйнували її самоуправність, а проукраїнську групу у ній маргіналізували.

23 листопада виповнилося 89 років з дня народження митрополита Володимира Сабодана, багатолітнього очільника Української Православної Церкви. Попри те, що УПЦ була в той час і залишається до нині частиною РПЦ МП, сам особисто Митрополит Володимир мав опінію проукраїнського єпископа, якого шанували в інших конфесіях.

Вступна промова Його Всесвятості Вселенського Патріарха Варфоломія на Міжнародному конгресі Факультету теології Національного Каподистрійського університету Афін на тему «Православне богослов’я у XXI столітті: виклики та перспективи» (Афіни, 24–28 листопада 2024 року)

Данські церкви зазначають, що для засудження ідеології “священної війни” росії Всесвітня Рада Церков (ВРЦ) витратила два роки, тоді як на критику закону України проти Російської Православної Церкви – лише чотири дні.

Це інтервʼю з керуючим Херсонською єпархією Православної Церкви України єпископом Никодимом Кулигіним присвячене нещодавній даті звільнення Херсону – 11.11.2022. А ще 4 грудня виповнюється п’ять років служіння владики в єпископському сані.

Доповідь на міжнародному екуменічному семінарі у Парижі (23.01.2024), організованому Collège des Bernardins та Institut chrétiens d’Orient (Париж, Франція).

Питання переходу, ширше зміни юрисдикції для православної людини є дуже складним правовим і психологічним питанням. Бо в православ’ї не існує богословського вирішення і навіть серйозного обговорення питання про зміну юрисдикції.

Пастирський досвід у діаспорі – це зовсім інше служіння, ніж на Батьківщині. Адже тут набагато гостріше стоять питання відносин і з Богом, і з ближнім.

Аналіз конфліктного потенціалу релігійних, політичних та громадянських дискурсів є актуальним завданням науки. Саме ці дискурси з одного боку, обумовлюють можливість для висловлювань учасників конфлікту, з іншого боку, конструюють суспільну та медіа реальність.

Останнім часом ПЦУ розпочала переглядати церковний календар, викреслюючи зі своїх Святців культи, укорінені радше в російській державницькій ідеології, аніж у християнстві як такому. Це початок нелегкої і відповідальнї праці, що ставить перед церковними вченими багато питань.

Назва нашої панелі містить два пов’язані поняття – «ініціативи знизу» та «громадські». Перше з них може стосуватися не лише теми діалогу між релігійними групами, а й участі місцевої влади. Я вважаю, що прийнятий закон вже дав емоційний імпульс для захоплення парафій Української православної церкви.

Українське суспільство після 24 лютого 2022 р. потрапило в нову політичну реальність, яку спровокувала російська агресія. На фоні згуртованості суспільства, що об’єдналося для протистояння РФ, між православними конфесіями в Україні ми спостерігаємо суттєве посилення протистояння, використання риторики та дій, які призводять до посилення напруги.

З Дмитром ми познайомилися під час навчання в Інституті журналістики при КНУ імені Тараса Шевченка. Дмитро, хоч і навчався на два роки пізніше, на відміну від багатьох із нас уже мав певний стаж.

Священники УПЦ, розчаровані бездіяльністю свого керівництва ипісля початку російського вторгнення, просять патріарха Варфоломія про допомогу та опіку.

Під кінець авторитарного правління святителя Мефодія Константинопольського (+847) у столичному клірі, дворянській аристократії та, як наслідок, в ієрархії намітився розкол.

Сьогодні соціальні мережі облетіли кадри з бійками в Свято-Михайлівському кафедральному соборі м. Черкас. Таке явище є неприпустимим для Божого Дому – про це неодноразово заявляли як віряни, так і громадські активісти.

Згідно з ст. 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. 

Проблема об’єднання Українського Православ’я вже вийшла на всеправославний рівень. Цей факт вже підтвердив приїзд в України поважної делегації Вселенського Патріархату, яка зустрілася з керівництвом усіх юрисдикцій: ПЦУ, РПЦвУ, УПЦ КП, а також Президентом Володимиром Зеленським.

Майже 33 роки тому на Соборі Української Православної Церкви, що відбувся 1–3 листопада 1991 року, було постановлено звернутися до Московського патріарха Олексія ІІ та єпископату РПЦ з проханням надати УПЦ повну канонічну самостійність – автокефалію.

У часи, коли єдність українського суспільства є ключем до перемоги, питання церковного об’єднання набуває особливої ваги. Сьогодні ми зазирнемо за лаштунки цього процесу разом із двома священниками, які знаходяться на передовій діалогу між православними юрисдикціями.

Християнство є місією. Воно покликане нести всьому світу, всьому творінню, благовістя про Христа; і кожному віруючому, а не лише професійним «місіонерам», заповідано бути в «світі цьому перелюбному і грішному» свідками перемоги Христа над гріхом і смертю.

Ісусове чудо перетворення води на вино під час весілля в Кані часто викликає у слухачів усмішку. Безумовно, воно не очолює списку найвеличніших чудес усемогутнього Бога, який заспокоює бурі, ходить по воді, годує натовпи й воскрешає померлих.

Днями, звертаючись до 738 Бригади ЗСУ, отець капелан Сергій Ярмула висловив дуже неординарне бачення молитви, яке в мене викликає водночас і симпатію, і заперечення.

Публікація стосовно Софійського братства та його небажання дотримуватись усталених, так би мовити, історичних норм, що сформувались в українському православʼї впродовж століть, є дещо суперечливою.

 «Релігія в Україні» поспілкувалась з Ігорем Ковровським, протоієреєм УПЦ, членом правління «Софійського братства» про перспективи примирення українських церков та перемовин УПЦ зі Вселенським патріархатом, мотиви нерішучості митрополита Онуфрія, передумови діалогу між УПЦ та ПЦУ, особливості міжюрисдикційної комунікації в «Софійському братстві», відображення суспільних настроїв в соцопитування, ефективність Закону про афіліацію та багато інше.

Я не є соціологом чи людиною, яка оперує статистикою рівня релігійної несвободи на окупованих українських територіях, але я людина, котра має досвід життя під окупацією і боротьби там з окупаційним режимом. 

Днями прочитала двоїстий відгук про Софійське братство, опублікований каналом Нетиповий Православний. На думку автора, «Софіївське братство – це чудова і потрібна ініціатива, але вона охоплює переважно ліберально налаштованих людей», тоді як більш консервативні православні буцімто лишаються за її бортом.

Пам’ятаю жах, який охопив мене (це було давно, ще коли я ходив на заняття з релігії), коли священик сказав, що на Останньому Суді відкриються всі наші діла — добрі й погані. Замислююся над тим, чи Святе Письмо дає право це стверджувати.

Наказ XXV Всесвітнього російського народного собору «Сучасність і майбутнє “русского мира”» викликав суперечливі реакції богословів. Деякі з них були досить несподіваними – зокрема, виступ о. д-ра Іоанна Хріссавґіса під назвою «Кинути перший камінь у єресь».