Архімандрит Кирило Говорун
Богословська галузь, відома як політична теологія, у наш час є однією з найпопулярніших у богословському світі, якщо не найпопулярнішою. Наші уявлення про Схід і Захід мають бути переглянуті в рамках майбутньої православної політичної теології. Найважливішим, однак, є руйнування ідолів держави, Візантії чи будь-якого політичного утворення або примари, які замінюють Христа. Вважається, що німець Карл Шмітт започаткував цей напрям. І водночас майже поховав його. Він створив політичну теологію, яка мала виправдовувати фашистську ідеологію. Були й інші, які намагалися йти слідами Шмітта, навіть у православному світі, як-от румунський богослов Никифор Крейнік.
Такий травматичний початок, після Другої світової війни спричинив екзистенційну кризу в політичній теології. Внаслідок цього вона мала два шляхи: або самознищитися, або відродитися. На щастя, сталося друге. Виникло нове явище з іншими структурами та перспективами, але з тією ж самою назвою – політична теологія.
Відродження політичної теології не означає, що спроби її знищення припинилися. Вони тривають і досі. Як приклад, можна згадати інтелектуальну полеміку, що відбулася приблизно 10-15 років тому між американськими мислителями Марком Ліллою, Полом Каном, Вільямом Кавано та іншими. Дискусія точилася навколо того, чи можна зберегти спадщину Карла Шмітта та інших політичних теологів його покоління, чи її слід повністю відкинути разом із самою політичною теологією.
Такі спроби є радше винятком на Заході, але майже стали нормою в нашому православному Сході. До недавнього часу панувала думка, що православна політична теологія не може існувати. По-перше, тому що вона має західне походження і, отже, є за визначенням псевдоутворенням. По-друге, тому що вона не узгоджується з аскетичним і споглядальним духом православної традиції.
Однак, коли заперечуєш існування того, чого неможливо уникнути, це приходить з великою силою і застає зненацька. Саме це сталося з православною політичною теологією. Війна Росії, спрямована на винищення та геноцид православного народу України, підживлюється політичною теологією, яка довгий час залишалася нерозпізнаною. Вона досі не визнана багатьма у численних помісних православних церквах, тоді як західні неконфесійні церкви починають її усвідомлювати. Можливо, тому, що вони раніше визнали сам факт існування політичної теології.
Вважаю зайвим доводити очевидне: війна в Україні керується певною політичною теологією. Загальновизнано, що ідеологія так званого “русского міра” є її головним рушієм. Для зовнішнього світу це світська ідеологія. Для нас – це богословська концепція. А точніше, глибоко секуляризована богословська концепція, теологія, з якої вигнали Бога.
Попри це, вона залишається політичною теологією, можливо, в її початковому сенсі, як її уявляв Карл Шмітт.
Ми, православні, стоїмо перед тим самим вибором, що й західний світ після Другої світової війни: дозволити політичній теології самознищитися або врятувати її, надавши їй нового напряму. Більшість тут, ймовірно, погодиться з другим варіантом. У час, що залишився, я спробую окреслити, якою може бути православна політична теологія після великої міжправославної війни, через яку ми проходимо.
Так само, як післявоєнна західна політична теологія не могла бути іншою, окрім “теології після Освенцима”, сучасна православна політична теологія не може бути іншою, окрім “теології після Бучі”. Або, інакше кажучи: якщо головним питанням післявоєнної західної політичної теології було, як може існувати Бог після Освенцима, то наше питання має бути: яка православна традиція можлива після Бучі?
Більшість православних ще не дійшли до такого способу мислення. Багато хто все ще не визнає факт існування Бучі. Вони більше довіряють теоріям змови, ніж підтвердженій реальності. Теорії змови стають притулком ідей не лише для простих віруючих, а й для багатьох ієрархів і богословів. Вважаю, що одне із завдань майбутньої православної політичної теології – це викриття та деконструкція різних конспірологічних теорій, що поширюються в православному середовищі. Вона також має визнати, що різні помилкові теорії та політично-теологічні псевдоутворення формуються не лише під західним впливом, а й приховуються у нашій власній ідентичності, що складалася протягом століть.
Наше ототожнення з імперіями минулого, націями, етносами, а також зі Сходом створює передумови для цих псевдоутворень. Східництво та антизахідництво спонукали деяких з нас відмовитися від самої православної традиції і навіть від Христа. Це ми чітко бачимо на прикладі сучасної російської політичної теології, яка намагається виправдати війну, апелюючи до нібито самооборони від уявного західного вторгнення. Наші уявлення про Схід і Захід мають бути переглянуті в рамках майбутньої православної політичної теології.
Проте деконструкція має поєднуватися з реконструкцією. Яку позитивну політичну теологію ми можемо запропонувати для подолання хибних політичних теологій? Вона, на мою думку, повинна відповідати певним критеріям. Найголовніше – така теологія має запобігати будь-яким спробам війни, насильства та диктатури. Вона повинна утверджувати повагу до життя, гідності та свободи кожної людини.
Цей критерій може здаватися очевидним, але на практиці він часто не трансформується у здорову політичну теологію, хоча мав би. Натомість частіше втілюється в політичну теологію, яка ґрунтується на нашій східній ідентичності, що зазвичай переростає в антизахідництво. Це змушує багатьох з нас знецінювати концепцію прав людини. Замість цього ми повинні шукати способи її тлумачення в межах нашої традиційної богословської парадигми.
Гадаю, що саме ці критерії мають бути основою майбутньої післявоєнної православної політичної теології. Я не хочу і не можу її цілком окреслити. І ніхто не повинен намагатися цього робити. Ця теологія має розвиватися вільно й органічно, проте без порушення меж, про які йшлося вище.
______
[1] Lilla, Mark. The Stillborn God : Religion, Politics, and the Modern West. Knopf. Knopf, 2007.
[2] Kahn, Paul W. Political Theology : Four New Chapters on the Concept of Sovereignty. Columbia University Press. 2011.
[3] Cavanaugh, William T. “Am I Impossible?: A Poitical Theologian’s Response to Kahn’s Political Theology.” Political Theology 13, no. 6 (December 1, 2012): 735–40.
Джерело: orthodoxia.info