Матеріал створено в межах міні-проекту «Думки вголос» для спільного проєкту «Софійського братства» та німецького фонду «Renovabis» «Сучасне Українське Православʼя: руйнування міфів заради примирення православних в Україні та консолідації українського суспільства». «Софійське братство» може не поділяти позицію авторів, також окремі думки представників братства, висловлені в рамках проєкту, можуть не представляти консолідовану позицію «Софійського братства».
Ігумен Нестор Назаров, УПЦ КП
Зараз всі думають про те, як же вийти з кризи, в яку втрапило українське православ’я останнім часом. Звучить багато думок, а віз і нині там. Оскільки в цій ситуації винні ми всі, православні, то і виходити з цієї кризи треба загальними зусиллями і за допомогою взаємних поступок.
Як на мене, зараз існує дві реалістичні схеми по об’єднанню більшості православних в Україні.
Перша, яку умовно можна назвати планом патріарха Філарета, звучить так. По-перше, всім православним церквам, у яких священство має апостольську спадкоємність, які визнають православне вчення, як то постанови Вселенських соборів, Символ віри тощо, треба визнати одна одну. Після цього зникне сам предмет розділення, і в такому разі священники усіх православних церков зможуть співслужити і відповідно всі парафіяни зможуть сміливо заходити помолитися в будь-яку православну церкву, твердо знаючи, що вона. так би мовити, канонічна і благодатна, і їх там приймуть як своїх. На храмові свята зможуть збиратися всі православні люди, а не тільки парафіяни однієї з церков. Наприклад, коли в якесь містечко, в якому знаходяться три православні громади, УПЦ, ПЦУ та УПЦ КП, приїздить архієрей однієї з цих церков і його виходять зустрічати всі православні містяни – тоді держава перестане робити вигляд, що існує одна «державна» церква, і ігнорувати всі інші. Тоді зникне напруга в суспільстві і сильно зросте авторитет Православ’я, який останнім часом стрімко втрачається.
Але план повного об’єднання треба буде відкласти на якийсь час, на 20 чи 30 років, поки відійдуть у вічність всі ті персони, які зараз беруть участь у релігійних протистояннях, і суспільство забудеться про чвари і бійки та звикнеться з таким станом речей, в якому всі канонічні і благодатні і ніхто нікому не виставляє претензій і звинувачень.
Але є єдина умова: УПЦ повинна все-таки по-справжньому порвати всі зв’язки з МП, бо в противному випадку це буде просто легалізація релігійної організації з центром в столиці країни-агресора. А на таке ніколи не піде ані держава, ані суспільство.
Друга схема, яка залежить вже від Вселенського Патріарха – це відкриття в Україні чогось на кшталт екзархату, куди запросять всіх бажаючих. В такому разі цей проект зможе якщо не повністю поглинути всі українські церкви, то дуже їх ослабити, бо скоріш за все до екзархату почнуть приєднуватися сотні, а можливо і тисячі парафій, змучених постійними конфліктами і протистояннями. На це зараз існує величезний соціальний запит. Наприклад, велика кількість людей не бажають залишатися в УПЦ, але, спостерігаючи за останніми подіями, не поспішають переходити до ПЦУ. Тому зараз дуже багато людей, котрі вийшли з пункту А, але так і не дійшли до пункту Б, і з цим негайно треба щось робити. Можливо проект «Екзархат» – саме те, що потрібно цим людям, а їх дуже багато, сотні тисяч, якщо не мільйони.
Наразі склалася загрозлива ситуація, коли люди, спостерігаючи, як церкви вирішують конфлікти між собою, сильно розчаровуються взагалі в Церкві і втрачають віру. Якщо ми не зробимо рішучих дій по мирному об’єднанню, нас чекає такий стан речей, коли вже не буде чого ділити. Коли храми будуть стояти порожніми, і їх доведеться здавати в оренду під різні розважальні заходи. В такій ситуації, як кажуть, переможців не буде.