Дарина Морозова, Софійське братство
У церковному житті є помітні події, що супроводжуються урочистостями і викликають міжнародний резонанс, і є події непомітні, але не менш важливі й дивовижні. Хіба не дивно, що навіть у часи війни релігійне життя Чернігівщини не завмирає, а квітне і розвивається? Як і в четвертому, одинадцятому чи вісімнадцятому столітті, в недоступній глушині засновуються скити, будуються вишукані храми, у лісових нетрях, які досі зберігають численні рубці від російської окупації, пишуться образи, у безмовності нічного лісу підносяться до Бога тихі щиросердні молитви й стародавні наспіви, створюються нові літургійні співи українською мовою. Таке служіння не викликає ажіотаж у ЗМІ, але, можливо, воно і становить глибинну суть життя Церкви.
Таємне пов’язане з явним тісніше, ніж здається. Згідно з інсайдерською інформацією, саме розвиток чернецтва є індикатором живої церковності України в очах світового православ’я. Саме на цей критерій подекуди спираються оцінки ПЦУ іншими Помісними Церквами – принаймні, їх здоровими діячами, яких не спокушають хабарі і ворожа пропаганда. Такі спостерігачі – монахи і миряни – з нетерпінням чекають від молодої української Церкви плекання власної неповторної чернецької традиції. І у нас є для них хороші новини.
Уже три роки облаштовує новий скит у далекому безлюдному куточку Чернігівщини ієромонах ПЦУ, іконописець і рестовратор отець Януарій Гончар із кількома братами. Цей скит на честь св. Іоана Предтечі є частиною нещодавно заснованого у Ніжині Іоано-Богословського монастиря (настоятель – ієром. Петро Цюра). На скиту будуються чернечі корпуси, розмічена ділянка під монастирський храм, починає складатися братія.
Наприкінці літа єпископ Чернігівський і Ніжинський Антоній освятив першу скитську каплицю, а 8 вересня, на свято Різдва Богородиці у ній відслужили нічну літургію, яка зібрала разом друзів обителі. Каплицю освячено на честь Козельщанської ікони Божої Матері, особливо шанованої братією. Передання пов’язує з цим образом низку зцілень від паралічу та хвороб опорно-рухової системи (що знову стає актуально в часи війни). Цей бароковий український образ із Козельщини, що на Полтавщині, наслідує афонську іконографію, де Марія, прикривши очі, глибоко занурилася в молитву. Отець Януарій зобразив Божу Матір у традиціях поствізантійського іконопису, але водночас і українського народного мистецтва (зверніть увагу хоча б на рожеву трояндочку за Її вушком).
Можливо, саме молитвами Богородиці у 2022 році наступ окупаційної армії зупинився в акурат на тому полі, де сьогодні братія ПЦУ з такою ніжністю і увагою будує і оздоблює оселю Божої Матері. Як і в усіх спорудах, які він будує, реставрує чи розписує, о. Януарій прагне відродити в цих стінах живий і автентичний дух давньої української традиції благочестя. Кожна деталь тут має бути на своєму місці, щоб усе разом утворювало цілісний естетичний образ – наразі цей образ почасти надихається естетикою теплого Середземномор’я. Монахи присвячують улюбленій справі весь свій час, не лише працюючи власноруч, а й розшукуючи по всій Україні і за її межами майстрів і майстринь, які досі вміють різьбити по дереву, ткати, мережити і гаптувати так, як це робили їхні пращури. Ця творчість посеред глухомані не має жодних утилітарних «навіщо», це просто діяльна молитва художника – але вона так чи інакше залучає місцевих жителів, дарує змученим війною людям нове переживання віри, перетворюючи запустіння на красу і радість.
