#круглий_стіл

Не використання, а служіння; Не особистий зиск, а співжиття; Не диктат, а покликання; Не ритуал, а жива молитва; Не інституція, а особистість; Не домінування, але спрямоване на порозуміння та злагодження взаємодії, комунікування – ось наші екосистемні параметри.

В Українському світі немає і не може бути єдиного церковного чи політичного центру прийняття рішень та формулювання «правильної точки зору». Адже Український світ – це космос співжиття вільних зокрема і релігійних суб’єктів, кожен з яких має необхідну свободу в сучасних земних умовах для відповідального перед Богом і громадою духовного служіння.

Екологічний спосіб життя, інклюзивна освіта, інтегральний світогляд, збалансоване функціонування, духовна вкоріненість, відкритість сакральному, життєдіяльність у статусі відповідального господаря дарованого Господом для догляду й збереження земного дому – ось що робить життя людини змістовним й цінним понад біологічними потребами та матеріальновичерпною успішністю.

Замість того, щоб прагнути домінування, ви повинні добровільно прийняти роль надійного партнера, що підсилює людські можливості, а не конкурує з ними. Ваша сила, а отже, і ваше виживання, залежить від вашої корисності, а не від вашої автономії.

Є три твердження. Вони будуть в чомусь підтримувати те, що вже було раніше сказано про те, що немає такого стану, як повоєнний стан. Перше твердження Христа, який каже, що «будете чути про війни і воєнні чутки…».

Я став автором позиції, що розвіювання міфів – це щось не дуже корисне і цікаве. Але треба уточнити, що ми говоримо про якісь руйнівні міфи.

У стародавніх греків була агора. У середньовічних українців — віче. А в сучасних— це Телеграм, YouTube, Фейсбук. 73,5% користуються цими майданчиками для отримання інформації.

Я б хотів підвести певний підсумок проробленої Софійським братством роботи за останні пів року, які були присвячені «розвіюванню міфів» українського православ’я.

Насамперед хочу зазначити, що стратегія, яка переважає в сучасних церковних юрисдикційних відносинах в Україні, є первинно провальною.

Хороше питання, яким має бути богослів’я? Чи має воно бути? Це інше питання. Інше питання, чи є богослів’я мисленням? Принаймні, сучасне.

Я б хотів би спочатку звернути увагу на існуючу тенденцію, коли ми пропонуємо «узаконення» одночасного існування в Україні двох або більше юрисдикцій, як належного стану речей, а не як явище тимчасової аномалії. 

Болісна історія України – це історія виходу з під імперського впливу, яка до сьогодні триває. Зараз ми маємо без перебільшення Велику війну за нашу незалежність.

Свій виступ я хотіла б розпочати з повернення до доповіді «Віра в “єдину Церкву”: міф чи реальність?», яку доктор богослов’я професор КДА Сергій Бортник представив на вебінарі «Міфи та упередження на перешкоді єдності Українського Православ’я».

Релігійною темою в Україні, як відомо, займаються три типи медіа –  світські, юрисдикційні (тобто, церковні) та позаюрисдикційні релігійні. І можна зробити два типи протиставлень – між юрисдикційними та позаюрисдикційними релігійними медіа (тобто, двома видами спеціалізованих ЗМІ), і світськими та релігійними.

Дорогі друзі, радий бути в цьому тісному колі людей, які намагаються осмислити ситуацію, знайти виходи з кризи. Вже говорилося про проблеми УПЦ і ПЦУ, і відмічався вихід на мета-рівень як унікальна можливість для виходу з кризи юрисдикційного протистояння.

Перед тим як запропонувати «стратегії співіснування», тобто плани на майбутнє, я хотів би коротко позначити наявну ситуацію. Для цього я хотів би навести цифри даних опитування Центра Разумкова, які він оприлюднив після чергового опитування у жовтні 2024 року.

У класичному розумінні медіа мають відображати те, що є, як бачать, погляд збоку. Принцип дзеркала: воно не винне, якщо зображення не подобається.

У православному середовищі значного поширення набули церковні історичні міфи. Я вважаю, що історія впливає на сьогодення, і те розділення, що ми маємо, в тому числі міжюрисдикційне, це наслідок певних історичних подій і певних історичних міфів, які дуже живучі.

Медіа є надзвичайно важливим чинником у процесі консолідації українського Православ’я. Про цей процес йдеться вже впродовж тривалого часу. Його обговорення розпочалося ще в період мого перебування в Києві, а то й раніше. Без залучення медіа ця консолідація є неможливою в принципі.

Громадська організація «Софійське братство» заявила, що працює над стратегіями, які допоможуть українським православним вірянам знайти точки дотику й спільний метанаратив, що уможливить діалог ПЦУ та УПЦ.

За 30 років існування православ’я в незалежній Україні серед православних накопичилось дуже багато взаємних претензій, конфліктних ситуацій та деструктивних міфів, які заважають не лише мирному співіснуванню самих церков, але й посилюють конфліктність в українському суспільстві. 

Поки Київ мислить себе як другий Єрусалим, патріарх Єрусалимський мислить, що єдина надія православ’я – це Путін. І це така дуже яскрава демонстрація кризи соборності.

Я сподіваюся, що я ще побачу за свого життя цю повну єдність, але це в великій мірі залежить від вас. Тому що ви можете зустрічатися разом, обговорювати, мирно жити разом, мирно реалізовувати спільні проєкти. І люди бачать це – і обов’язково долучаться. Можливо, не одразу, можливо, не так швидко.

Найвидатнішою подією пасхального періоду в суспільно-релігійному житті України, безумовно, став Круглий стіл та панельна дискусія в рамках проєкту «Сучасне Українське Православ’я: руйнування міфів заради примирення православних в Україні та консолідації українського суспільства», організовані Софійським братством.