Відповідь надана під час дискусійної панелі на Круглому столі «Сучасне Українське Православ’я: руйнування міфів заради примирення православних в Україні», який відбувся 29.04.2025 р. у Києві в межах просвітницько-аналітичного проєкту «Сучасне Українське Православ’я: руйнування міфів заради примирення православних в Україні та консолідації українського суспільства», організованого Софійським братством за підтримки фонду Renovabis.
Олександр Саган (ПЦУ): У мене два дуже короткі питання. Але перш за все я хотів би сказати, що я дуже задоволений, що в нас є така ініціатива як Софійське братство, і я підтримую ці ініціативи, і вважаю, що інституція, яка формує уявлення про ідеальну церкву, принаймні на сьогоднішній час, надзвичайно важлива.
Два питання такого такого плану; чи не намагаємося ми за упередженнями і за міфами приховати такий факт, що сьогодні йдеться про дві різні церковно-світоглядні парадигми, фактично про дві різні церкви – церкву Івана Огієнка чи Мстислава Скрипника, і церкву, умовно кажучи, Іоана Кронштадтського, Луки Коваленка чи Антонія Паканича?
І коли ми говоримо про образи і [необхідність] піднятися над образами, то фактично йдеться про зміну всієї церковно-світоглядної парадигми. І ця революція наскільки велика, що, як ми бачимо на прикладі комуністів, для них легше було померти, ніж відмовитися від цієї світоглядної парадигми. Тому оці образи, фактично, були створені об’єктивно. Це той процес, який не від часів незалежності, а від часів формування оцієї автокефальної ідеї у нас – а це вже більше 100 років, коли ще Липківський починав в кінці ХІХ століття свої промови. І тому, що робити тут, яким чином ламати ці світоглядні парадигми?
І друге питання: чи немає відчуття того, що Софійське братство поступово формує третю юрисдикцію? Три єпископи прийдуть сюди і скажуть: «От, ми от формуємо ідеальну церкву і ось тут ми будемо так». В принципі, воно десь логічно до цього рухається. Оце відчуття уже зараз, що десь ця ідея висить в повітря, вона вже визріває. Принаймні, у мене є такі відчуття.
Олександр Філоненко (ПЦУ): Дуже важливе питання – про світогляд і про спроможність подолати його. Для мене це формула: «Для людини це неможливо, але для Бога це можливо». Як це можливо? Коли ми намагаємось отримати відповідь від Бога, і це є христоцентризм. Ми повинні подолати світогляд, але ж ми не можемо. Тому це час робити щось Господеві.
Якщо серйозно про юрисдикції [чи не стане Софійське братство третьою православною юрисдикцією в Україні – прим. ред.]. Для мене важливо, що це не юрисдикція, а це дуже старе явище – християнські рухи. І рух є відповіддю на питання: «де в реальності в церкві є таке місце, де ми можемо намагатись отримати подолання світоглідів?». В рухах. І для мене братство – це народження такого явища в Україні сьогодні, в православному світі.