Що може дати українському православному діалогу погляд людини, яка не є стороною його внутрішніх суперечностей? Саме це питання було одним із важливих контекстів зустрічі голови правління ГО «Софійське братство» Марини Бурдейної з Апостольським нунцієм в Україні архієпископом Вісвальдасом Кульбокасом.
Для «Софійського братства» ця розмова була передусім можливістю почути погляд ззовні на український шлях до порозуміння та єдності православних церков. Апостольська Столиця не є стороною міжюрисдикційного протистояння в Україні, водночас християнський світ має значний історичний досвід церковних поділів, складних процесів зближення, примирення та пошуку нових форм співіснування.
Саме цей досвід став одним із предметів розмови. Йшлося про сучасні виклики для християнських церков, український об’єднавчий процес, можливі шляхи поступового зменшення гостроти протистояння та про те, які кроки вже сьогодні можуть наближати до більшого порозуміння і майбутньої єдності.
Єдність починається не з готових відповідей
Сьогодні між українськими православними юрисдикціями немає сталого офіційного формату міжюрисдикційного діалогу. Саме тому особливого значення набувають ті можливості для зустрічі й комунікації, які можуть виникати поза формальними переговорними форматами.
Для «Софійського братства» це одна з ключових сфер діяльності. Йдеться не лише про розмови безпосередньо на церковну тематику. Інтелектуальні дискусії, конференції, культурні та соціальні проєкти, спільне осмислення української християнської спадщини, публічні й камерні зустрічі можуть ставати тим середовищем, у якому поступово зменшується дистанція між людьми, які сьогодні належать до різних церковних юрисдикцій.
У цьому сенсі особливо промовистими є слова Євангелія: «Просіть, і дасться вам; шукайте, і знайдете; стукайте, і відчинять вам» (Мф. 7:7). Для нас це не лише духовна настанова, а й певний принцип діяльності: шукати можливості для зустрічі, стукати у двері, які ще не відчинені, і створювати простір для розмови навіть тоді, коли готових відповідей поки немає.
Такі кроки не замінюють офіційного церковного діалогу і не можуть вирішити його складних богословських чи канонічних питань. Проте вони можуть створювати необхідне людське та суспільне підґрунтя для майбутнього діалогу, коли для нього складуться відповідні умови.
Адже діалог починається там, де спільне благо Церкви стає точкою відліку. Це означає готовність не лише відстоювати власне бачення, а й почути іншу сторону, побачити ширшу перспективу та шукати те, що може працювати на благо всієї християнської спільноти України.
Діалог – не самоціль
Для «Софійського братства» діалог не є самоціллю. Він має створювати простір для порозуміння. А порозуміння не виникає за одну зустріч і не може бути результатом лише політичного чи церковного рішення. Воно потребує часу, довіри, поступових кроків і, що особливо важливо, зниження градусу протистояння.
Саме тому шлях до єдності українського православ’я варто бачити не лише як перспективу великого фінального рішення, а і як послідовність малих, але реальних кроків, які роблять таке рішення хоча би більш можливим.
У цьому контексті важливими є не гучні заяви, а створення середовища, де представники різних юрисдикцій можуть зустрічатися не лише як носії позицій, а й як люди, які мають спільну відповідальність за майбутнє українського християнства.
Від розмови – до співпраці
Окремою темою зустрічі стали можливі напрями співпраці між Апостольською Нунціатурою та «Софійським братством». Йдеться про продовження спільного пошуку форматів, які можуть бути корисними для розвитку християнського діалогу в Україні: інтелектуальних зустрічей, культурних і соціальних ініціатив, обміну досвідом та публічних дискусій, що допомагають говорити про складні питання без посилення протистояння.
Архієпископ Вісвальдас Кульбокас високо оцінив діяльність «Софійського братства» та його роботу зі створення простору для інтелектуального й міжюрисдикційного діалогу. У розмові також було відзначено важливість ініціатив, які можуть діяти там, де офіційні формати поки що не працюють або ще не створені.
Саме такі ініціативи можуть допомагати змінювати саму атмосферу навколо церковного протистояння:
- від взаємного дистанціювання – до можливості говорити
- від конфліктної риторики – до уважного слухання
- від сприйняття іншої сторони винятково через її церковну позицію – до пошуку того, що може бути спільним.
Наступні кроки
«Софійське братство» не ставить перед собою завдання підміняти церковні структури чи виступати арбітром у складних богословських і канонічних питаннях. Наше завдання – створювати простір і можливості для зустрічі, розмови, спільного осмислення та поступового зниження бар’єрів між людьми різних церковних середовищ.
Можливо, шлях до єдності українського православ’я не починається з відповіді на питання, коли і в якій формі вона стане можливою. Можливо, він починається значно раніше – з послідовної роботи над зменшенням напруги, подоланням упереджень і створенням умов для поступового зближення представників юрисдикцій. Саме з таких кроків може вирости простір для справжнього діалогу і, зрештою, для подальшого руху до єдності.
