Анна, Софійське братство
Одного разу моє серце поверталося до Бога. Бо… Бо більше без Нього жити не могло, бо гинуло… Воно було зранене та кровоточило… Я несла його до храму, як хвору троянду, порослу бур’янами, і не знала, чи хтось захоче бодай глянути на нього в такому стані, не те, що вже доторкнутися. Та замість докору зустріла погляд. Теплий. Тихий. Лагідний. Із іскоркою в очах. Так, ніхто не торкався руками мого травмованого серця, аби не нанести болю на ще свіжу рану. Але його огорнули любов’ю. Стояла людина в рясі, але за нею – Христос. Пастир не запитував, чому пішла, не дорікнув, чого повернулася так пізно… Але став для мене медбратом, що зодягнений в ризу та єпітрахіль замість халату; садівником із голими руками – люблячим татом, що вміє чекати!
Не ставив безкінечних діагнозів та не шукав винних. Не запитував, скільки часу минуло з появи перших травм. Ні! Але діяв, як медбрат в духовній швидкій допомозі Христа, – тверезо, спокійно та точно. Наче знав, де болить, ще до того, як я спробувала сказати. Його молитви були бинтом, слово – маззю, погляд – кровоспинним засобом, а тиша – другим диханням, завдяки якому душа знову починала наповнюватися свіжим повітрям.
І тоді я вперше збагнула: священник – не просто виконувач культу чи служитель обрядів, а той, хто отримавши досвід від Ісуса, знає, як надати першу допомогу, щоб підготувати хворе серце для головного Лікаря – Христа. Це той, через кого Бог промовляє: «Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою! Візьміть на себе ярмо Моє, і навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий, і знайдете спокій душам своїм» (Мт, 11:28-29).
А ще пресвітер – слуга в Господній оранжереї. Він обережно поливає, коли бачить, що земля для троянди душі засохла. Підрізає, щоби спровокувати нове цвітіння та сформувати пахучий кущ квітів.
І коли серце, подібне до захворілої троянди, здається вже мертвим, він не втрачає надії, а кладе його під Сонце Божої благодаті, щоби воно воскресло. Садівник не женеться за бутонами, але дбає про стовбур. Так і добрий пастир: піклується про те глибше, на що не одразу падає погляд. Бо знає: троянди розквітають вчасно. А його місія, покладена Господом, – допомогти серцю не втратити прагнення зацвісти знову. Але священник – лише слуга та медбрат, тоді як справжній Садівник та головний Лікар – Христос.
І я – одна із троянд у Божому саду. Ще не сильна. Ще не розквітла. Але вже тягнусь до світла. І, напевно, саме це – життя… Під сонцем благодаті Творця, Який любить мене безмежно…
Молитва: Дякую Тобі, Господи, за дар зцілення серця! Зроси його водою Твоєї Любові, огорни сонячним промінням, аби із нього розквітали троянди, що пахнуть лише для Тебе. Амінь.