Доповідь представлено 29 квітня 2025 р. на Круглому столі «Сучасне Українське Православʼя: руйнування міфів заради примирення православних в Україні та консолідації українського суспільства» організованому «Софійським братством» за підтримки фонду «Renovabis». «Софійське братство» може не поділяти позицію спікерів, також окремі думки представників братства, висловлені в рамках проєкту, можуть не представляти консолідовану позицію «Софійського братства».
Олександр Філоненко, публічний філософ, теолог
Христос Воскрес!
Поки Київ мислить себе як другий Єрусалим, патріарх Єрусалимський мислить, що єдина надія православ’я – це Путін. І це така дуже яскрава демонстрація кризи соборності.
І, звісно, це перший пункт – єдність. Я хочу сказати про саму єдність, про те, як ми можемо намагатись отримати цю єдність. Ну, перш за все, я хочу нагадати середньовічну патристичну метафору того, як ми можемо вирішувати напруження та конфлікти. Якщо уявити собі поле напруження і дві точки на цьому полі – сторони конфлікту, то є два шляхи вирішення цієї проблеми: або діалогізувати безкінечно, по горизонталі, або зробити так, щоб кожна з цих точок спромоглась організувати радіус, знайти центр і наближатись до цього центру. І тоді чисто з геометричних аспектів точки наближаються одна до одної, коли кожна з них наближується до центру. І ця ідея спроможності організувати радіус, мені так виявляється, є найбільш прагматичною версією подолання конфліктів.
Чому це важливо? Тому що ми сьогодні дуже любимо горизонтальні зв’язки, і нам час від часу ввижається, що якщо ми організуємо всі горизонтальні зв’язки, то так ми отримаємо єдність. Не отримаємо. І перша модель хибного шляху – це деконструювати міфи, і серед яких – чому конфлікт між нами.
Я не дуже вірю в деконструкцію міфів, тому що це таки прямий шлях до руйнування єдності. Ми можемо так організувати боротьбу за мир, що буде війна. І тому я не дуже вірю в подолання міфів, але в цю стратегію організації руху разом до центру, коли ми наближуємося один до одного. І що це за рух?
Згадаємо британського короля, який в перший день Першої світової війни промовив таку просту річ. Він звернувся до Господа стосовно візії Британії, і Господь йому відповів, що візії не буде, але ж буде рука. Якщо ти будеш триматися цієї руки, то буде і шлях, і буде єдність, і буде перемога, а з візією – не буде. І для мене кардинальне питання – це питання цієї руки, як ми можемо бути в зв’язку з цим центром. Тому перший принцип в богословському сенсі дуже простий – христоцентризм.
Але що це означає в відносинах «Софійського братства» і суспільства, або держави, або інших церков як таких? Дуже важливо, що ми повинні почати не тільки розмову на рівні горизонтальних зв’язків і діалогу, але й діалог з приводу вертикалі.
Що це означає? Німецький історик Бартольд Георг Нібур колись казав, що найбільш абсурдна річ, яку ми робимо, – це коли ми намагаємося відповісти на питання, які ніхто не ставив. І тому перше, що потрібно для братства, для нас – зрозуміти, які питання є в суспільстві, серед людей. І для мене це не питання єдності православ’я. Це важлива, але другорядна річ. Перше питання – чи є вертикаль.
І для священиків, і для всіх віруючих питання не в тому, що таке вертикаль і навіщо вона. Для мене питання про вертикаль сьогодні в світлі сучасної культури – це питання подорослішання. Подорослішання і суб’єктності. Церкві є, що відповісти, але ж ми починаємо чомусь з горизонталі. Тому я пропоную замислитися про вертикаль, а не тільки про горизонтальні зв’язки.
І для мене ця вертикаль розкладається на три аспекти. Ми говорили про соборність. Це важливо, але це не перше.
Перший аспект – це питання покликання. І питання до нас – чи є покликання, що таке покликання. І це питання не тільки від віруючих.
Друге питання – це софійність. Настільки можливо покликання реалізувати, втілити. Тому я маю надію, як Леся Українка «без надії сподівалась», що «Софійське братство» буде про втілення сенсів, а не тільки про сенси.
Втілення – це і є наша софійність. Тому ми реалізуємо назву нашого братства і будемо максимально софійні.