Матеріал створено в межах міні-проекту «Думки вголос» для спільного проєкту «Софійського братства» та німецького фонду «Renovabis» «Сучасне Українське Православʼя: руйнування міфів заради примирення православних в Україні та консолідації українського суспільства». «Софійське братство» може не поділяти позицію авторів, також окремі думки представників братства, висловлені в рамках проєкту, можуть не представляти консолідовану позицію «Софійського братства».
Андрій Лавриненко, прихожанин Рівненської єпархії УПЦ (ім’я змінено з міркувань конфіденційності)
Слава Богу всім! У цьому дописі викладаю своє бачення сьогоднішньої проблеми в нашій УПЦ МП. Почну з прохання згадати усіх про своє духовне зростання. Про його початок. Свідомий початок. І неважливо, хто зараз читає ці рядки — прихожанин якої Церкви. У когось це було на руках у батька або матері у церкві, коли починали говорити молитву «Отче наш» і коли ви СВІДОМО зрозуміли, що потрібно хреститися, бо саме так, з благоговінням робили ваші батьки сьогодні удома вранці, чи вчора ввечері, чи ще раніше, перед споживанням їжі чи перед початком якоїсь справи. У когось це було як перший СВІДОМИЙ раз, щоб приложитися до ікони — зі страхом, з розумінням, що щось величне є у цій іконі на аналої і що знаходитеся ви у самому храмі Бога Живого, де Він і Сам є присутній. У когось це було у шкільному віці, коли вже САМІ зрозуміли, що у церкву ходити — це не погратися з такими ж, не пошуміти на службі, а постаратися вникнути, що відбувається на самій службі, і поза службою по Божим заповідям жити. Когось у юності до церкви привели нагальні у такому віці питання: «Як жити? А які основи основ у житті? На які орієнтири орієнтуватись?». І саме вони примусили когось спуститись з надуманих висот, доторкнутись до землі — почати змирятися і почати шукати відповіді в Церкві. Когось у зрілому віці привели до храму не тільки ці питання, а ще й «за що і чому так?».
А далі, і це прекрасно всі пам’ятають, була Божа допомога новоначальним. Пізніше — Його трохи відхід, щоб ви почали шукати, копатись і старатися зрозуміти Слово Боже, учення святих отців, проповіді і настанови священників. Далі — вже ваші САМОСТІЙНІ глибші копання і пізнання у євангельскому та церковному вченні. І тепер ваш духовний досвід дозволяє вам стверджувати: немає неправди у Божому Слові. А також, що учення Церкви взаємопов’язане з багатьма моментами, що є і відбуваються у самій Церкві і у мирському житті, і пояснює їх. Ось ця глибина віри є, і продовжує бути у нашій УПЦ МП.
На жаль, доводиться констатувати, що з давнього часу, з’явилася купка аферистів в особі частини священнослужителів та прихожан, які попрали не тільки вчення Церкви, а й учення самого Господа Бога. Їх намагання влізти у політику і робити державні зради, просувати ідеологію «русского міра», та нехристиянське, нешанобливе ставлення при цьому навіть до своїх братів і сестер у Церкві — дало право більшій частині України стверджувати, разом з доказами, що не все гаразд у нашій Церкві з вірою.
Але ні — все не так! Нагадаю їм і вам, дорогі читачі, що у самій Церкві, не дивлячись на їхні діяння, не змінилися Божі заповіді, заповіді блаженства і багато чого іншого, що стосується правильного вчення та прославляння Господа Бога! Тому я і залишаюся у цій Церкві і роблю все, що мені по силам, щоб вона очистилась від таких людей і порвала з росією, що накачує Її всілякими обманними вченнями, і щоб левова частка Її священнослужителів та прихожан залишилась з Богом і за Україну!
Радує те, що я не один. Віримо і сподіваємось на швидке очищення та одужання нашої Церкви!