Матеріал створено в межах міні-проекту «Думки вголос» для спільного проєкту «Софійського братства» та німецького фонду «Renovabis» «Сучасне Українське Православʼя: руйнування міфів заради примирення православних в Україні та консолідації українського суспільства». «Софійське братство» може не поділяти позицію авторів, також окремі думки представників братства, висловлені в рамках проєкту, можуть не представляти консолідовану позицію «Софійського братства».
Микола Кіккас, православний віруючий (Київська область)
Мене звати Микола і я є українцем православного віросповідання. Представляю себе саме так, оскільки з певного часу не прив’язую себе до якоїсь із двох основних юрисдикцій України, визнаючи обидві та беручи участь у Таїнствах обидвох. І час від часу переживаючи сором за дії обидвох. Мій шлях до подолання розколу на особистому рівні і спілкування з обома церковними структурами є окремою історією. А сьогодні я хотів би поділитись із читачами саме відчуттям сорому, розповівши про два конкретні випадки – один про УПЦ, другий – про ПЦУ.
Історія з УПЦ
Працюючи у межах професії із проблемами прав людини в окупованому Криму, я дізнався, що в квітні 2015 року Кримська єпархія УПЦ, очолювана митрополитом Лазарем, уклала договір про співробітництво із Чорноморським флотом РФ. Окупаційні органи влади принесли цей документ в одне з судових засідань в Криму. Даний факт описаний у правозахисному виданні «Крим без правил» (ст.21), присвяченому проблемам релігійної свободи в окупації. В цій угоді «прекрасно» все. Починаючи з того, що УПЦ там в принципі не згадується (натомість згадується РПЦ), а підписантом є Кримська єпархія Московського патріархату; продовжуючи тим, що єпархія погоджується сприяти патріотичному вихованню російського воїнства (п.1.1), формуванню мотивації подвигу на благо російської держави (п.2.1.1); і завершуючи тим, що відносини сторін будуються на пріоритеті бойової готовності російських збройних сил (п.1.3), а єпархія згодна брати участь у заходах бойової підготовки (п.2.1.1). Особливо гидко все це виглядало на фоні гордих запевнень УПЦ щодо приналежності до них Кримської єпархії попри російську окупацію АРК.
Підписавши цю ганебну угоду, митрополит Лазар ще тривалий час продовжував бути членом Священного синоду УПЦ, їздив в Київ на засідання. Член Синоду УПЦ, що зобов’язався мотивувати російських вояків до подвигу на благо РФ, як вам таке?
Особливо гіркого присмаку цей сором набув у 2022 році, коли з кораблів ЧФ полетіли ракети в українські міста. Чи це прямі плоди духовної опіки Лазаря, чи наслідки його байдужості – питання відкрите. До речі, він і досі на сайті УПЦ зазначений в якості правлячого архієрея. Ох і хотілося би мені почути коментарі про цю ситуацію з боку офіційних речників…
Історія з ПЦУ
Оригінальною її не назвеш. ПЦУ захопили мій рідний храм УПЦ. Храм, де я вперше прийняв Христові Тайни і розпочав свій духовний християнський шлях. На щастя, бійок ніяких не відбувалось. Просто заздалегідь підробили документи, в потім прийшли і поміняли замки в час, коли нікого на парафії не було.
Сумнівів у підробці документів немає, адже в «новій редакції» статуту парафії, який понесли на реєстрацію, зазначено, що за нього проголосували парафіяльні збори. Але це брехня. В нас на парафії є спеціально затверджені списки учасників парафіяльних зборів. Я особисто складав ці списки разом із настоятелем, робили як раз для подібних випадків. І ніхто з наших парафіян за перехід і нову редакцію статуту не голосував, я це знаю достеменно. Тепер там служить інший священник, ходять інші люди. Не знаю, чи не муляє їхню християнську совість неправедно набуте. Як і в попередньому кейсі з Лазарем – питання відкрите.
А тепер про те, чому і як я залишаюся в Церкві. Змінити юрисдикцію я не можу, бо як вже сказав, належу до обох. Моїми опорами є:
- втілення Церкви Христової в кожній окремій парафії, бо ж де двоє та троє збираються в ім’я Христа, Він є посеред них;
- усвідомлення того, що Церква не зводиться лише до гріхів своїх земних структур. Церква – це про Любов, Віру та життя у Христі.
Отже, я продовжую бути в Церкві, не цураючись жодної із її частин. Єдине, я нізащо не піду в храм УПЦ, де є хоч натяк на «русскій мір» так само, як і в храм ПЦУ, відібраний силою чи обманом. Тобто в те місце, що є джерелом сорому, про який я писав. Хай краще сором так і лишається іспанським.
Фото підробленого статуту
Фото угоди про співпрацю між Кримською Єпархією та ЧФ РФ
