Відповідь надана під час дискусійної панелі на Круглому столі «Сучасне Українське Православ’я: руйнування міфів заради примирення православних в Україні», який відбувся 29.04.2025 р. у Києві в межах просвітницько-аналітичного проєкту «Сучасне Українське Православ’я: руйнування міфів заради примирення православних в Україні та консолідації українського суспільства», організованого Софійським братством за підтримки фонду Renovabis.
Вʼячеслав Горшков, начальник відділу у справах релігії Державної служби України з етнополітики та свободи совісті
Протоієрей Георгій Коваленко: Ось ще дуже важлива тема, і ми давно її обговорюємо: чи можливий християнський націоналізм? Бо таке вселенське, космополітичне християнство ми собі уявляємо, але якщо ми говоримо про народи, які приносять славу і честь (Одкр. 21:24), то народи – це нібито нація, і нація не зникає навіть на вході до Єрусалиму. Але знову ж: всі націоналістичні проекти дуже часто – це проекти про розділення, це проекти про ненависть. Чи можуть бути націоналізми любові, чи можливі християнські націоналізми в світі, який глобалізується, чи в церкві, яка бажає бути вселенською, всесвітньою?
Вʼячеслав Горшков (ДЕСС): Так, є така думка, що всі націоналізми зазвичай про ненависть, що націоналізм – це проти чогось чи проти когось, але насправді це не так. І працюючи багато з різними джерелами столітньої давнини, ми зазначали, що про українців казали, що це якась відмінна форма націоналізму. Бо вже тоді було зрозуміло, що націоналізм може бути тільки зі знаком «мінус». А українці доводили, що ні. Вони цей мінус перекреслювали.
І тут треба нагадати, що сам термін «націоналізм» – це результат богословської думки. Його бів Йоганн Готфрід Гердер. Ця людина – це батько західноєвропейської славістики, батько етнографії, це людина, яка проявила себе в різних галузях як засновник. І він якраз перший запровадив цей термін. І націоналізм гердерівського типу – це виключно позитивний націоналізм. Це про те, що народи мають здобувати суб’єктність для того, щоб усвідомлювати себе членами однієї всесвітньої, вселюдської родини і розбудовувати такі родинні відносини один з одним.
І я б так сказав, що, якщо ми досліджуємо Гердера, то його вплив був дуже потужний саме на Україну. Без нього, я не впевнений, що ми б мали Шевченка, чесно кажучи. І Гердер у 18-му столітті він подорожував Україною, і якщо ви зайдете в «Вікіпедію», ви знайдете пророцтво Гердера про Україну (У праці «Щоденник моєї подорожі в 1769 році» Гердер пророкував Україні велике майбутнє: «Україна стане колись новою Грецією: прекрасне небо цього народу, весела вдача, музичний хист, родюча земля та ін., колись прокинуться: так із багатьох диких народів, якими також були колись греки, постане культурна нація і її межі простягнуться до Чорного моря, а звідти на весь світ» – прим. ред). Чому пророцтво? Він був не просто науковець, він був богословом та генеральним суперінтендантом в Прусії. Лля лютеран це приблизно, як єпископ чи митрополит. Ось цей богослов якраз і запровадив поняття націоналізму дуже позитивного типу.
І потім, коли почалися різні рухи, які виправдовували якусь агресію націоналізму, почався процес деградації націоналізму. Відомий український соціолог Ольгерд-Іполит Бочковський у своїх працях розрізняв націоналізм гердерівського типу (і він за ним закріплював саме термін «націоналізм»), а націоналізм зі знаком «мінус», тоталітарний, він називав «паннаціоналізмом». І він застав якраз зародження німецького нацизму і міг співставляти, як воно задумувалося, і як Гердер намагався це реалізовувати. Тобто «націоналізм» походить з християнського богослов’я, і від початку зі знаком «плюс», і не протирічить біблійним настановам.