Анна, Софійське братство
Часом ми намагаємося пробити усі найміцніші криги та бути активними у служінні Богові та Церкві в багатьох сферах відразу, не зважаючи – профі ми в них чи халтурщики. Тоді, коли Святий Дух наповнює нас справжнім Даром, який у своїй простоті може бути багатограннішим та дорогоціннішим, ніж усі разом взяті дари, але чужі – створені не для нас, а для інших.
Пробуючи розколоти лід, що непідвладний нам, нібито хочемо довести своїм братам та сестрам по вірі, що є кращими, ніж насправді, що здужаємо все, прагнемо вистрибнути зі спідниці, аби дотягнутися до чужого зросту, тобто «понтуємось». Натомість мали б розвивати те, що заклав у фундамент нашої душі Святий Дух, щоби створений будинок мав за основу камінь (Христа), а не пісок (власні амбіції); і не зруйнувався від вихору випробувань, а в результаті – щоб наш талант примножився удесятеро.
Як згадує апостол Павло: «Через дану мені благодать я кажу кожному з вас: не будьте зарозумілі, а судіть про себе розумно, відповідно до віри, яку Бог розподілив кожному з вас. Бо як одне тіло складається з багатьох частин і всі вони не мають однакової ролі, так і ми, хоч нас і багато, утворюємо одне тіло в Христі, і кожен є частиною тіла одне одного. Ми маємо різні дари згідно з наданою нам благодаттю. Якщо хтось має дар пророкувати, хай пророкує відповідно до віри, якщо хтось має дар служіння, хай служить, якщо дар навчати, хай навчає, якщо дар підбадьорювати, хай підбадьорює, якщо дар допомагати, хай допомагає зі щирістю; якщо дар керівництва, хай робить це старанно, якщо дар виявляти милосердя, хай робить це з радістю».
У цьому уривку апостол Павло не просто перераховує всі можливі види служіння Богу, а нагадує про підтримання гармонії в Церкві – Тілі Христовім, звертає увагу на те, що кожен дар є важливим, бо даний нам Святим Духом ще від народження, хоч і проявляється не одразу, а поступово, і тому не може бути оціненим лише зовнішньо: за видимістю, за гучністю чи за схваленням іншими.
Ми часто прагнемо порівнювати себе з іншими парафіянами чи священнослужителями, котрі мають, на перший погляд, важливіші чи більш видимі для людського ока дари за наші: гаряча проповідь від серця, ангельський спів на хорі, вміння керувати парафією. Та часом зовсім непомітні речі, як-от: вислухати ближнього, пригорнути когось у свої обійми, сказати слово втіхи чи навіть писати ці тексти, – все це теж види служіння, котрі можуть бути важчими за всі скарби світу.
А Святий Дух не завжди веде мене туди, куди я хочу, де моєму тілу буде зручно та приємно. Щоранку Він бере мене за руку і відчиняє двері тої самої бабусиної кімнати, де на мене чекають памперси, приготування сніданку, обіду та вечері, зміна постільної білизни – речі, які старій (тілесній) людині важко прийняти. Нова ж знає напевно: лише в цьому місці вона зможе навчитися Любити.
Бо справжнє покликання – це не завжди мікрофон і амвон, а те, що залишається за кулісами: в тиші клавіш та в серці, що мовчки любить…
Іноді розпізнати дар – не дорівнює знайти щось нове, але повернутися до того, що було з нами ще від дитинства: до вміння слухати, бачити, писати, обіймати, лікувати словом, співчувати. Усе це – маленькі зерна служіння, які Господь прагне виростити в інжирне дерево. І хіба ми не дозволимо Йому перетворити наші серця на смоківницю, яка приносить плоди не тоді, коли її бачать, а коли Творець доторкнеться до її гілки Своїм подихом.
Молитва: Господи, я не маю гарного голосу, який прославляв би Тебе в піснях. У важливі моменти пітнію, ледве не втрачаю свідомість та не можу промовити бодай адекватних «два речення». Але хвалюся своїми немочами, бо саме в них Ти являєш Свою Силу. Пробач, що довго намагалася зодягнутися в чужі ризи, які для людського ока виглядають кращими за мої. Але якщо Слово – це Твій дар для мого серця, то нехай воно крізь написане торкається людських душ та проникає в них Святим Духом.
Так, я знаю, що, можливо, ніхто і ніколи не читатиме моїх текстів, окрім духовного тата та ще кількох осіб. Моя книга не увійде в топ-бестселерів світу чи України. Та я впевнена, що через руки, які стукають по клавіатурі, дієш Ти… І лише цього достатньо для щастя!
Господи, навчи мене цінувати не масштаб дії, а Твою присутність у кожному слові, дотику, русі.
Дякую Тобі за бабусю, через догляд за якою Ти, мій Тату, навчаєш Свою доньку любити… І дозволь мені служити Тобі та Твоїй Церкві не заради власного прославлення, а для примноження Твого світла. Амінь.