Протоієрей Володимир Мельничук, Вселенський патріархат, Софійський братчик
День памʼяті святих апостолів Петра і Павла ілюструє одну важливу істину: люди бувають дуже різними, але Бог приймає щире служіння кожного.
Один апостол був одружений, інший – неодружений; один мав дітей, інший – бездітний; один простий рибалка, інший – знатний чоловік, римський громадянин; один неписьменний, другий професор університету; один мав вибуховий характер, інший – був академічно витриманий.
Навіть їхні богословські погляди відрізнялися. На сторінках Нового Завіту добре простежується полеміка між апостолами.
Петро – ревнитель традицій прадідів. Скрупульозне дотримання старозавітних правил писаного Закону необхідне і християнам. Це Божественне встановлення і людина скасувати його не має права.
Павло – поборник переосмислення стародавніх приписів. За сучасною термінологією – модерніст та ліберал.
Старий Закон записаний у Торі потрібний як путівник до Христа, далі по благодаті він пишеться у серцях вірних.
Зберігати християнам всі старозавітні правила – це як весь час носити рятувальний круг на суші.
І при цьому вони зберегли реальні братні стосунки. Працювали на єдиній Христовій ниві, просто на різних полях. І підтвердженням богоугодності їхніх діянь стало безліч чудес, найголовніше з яких – навернення цілих народів до Христа.
І зазнати мученицьку кончину за свого Вчителя та Друга вони сподобилися в один день, з різницею на рік – 29 червня. У сучасному календарі 12 липня (за старим стилем – ред.).
Це ще раз нам нагадує, що приходячи до Бога, людина повинна залишатися самою собою, не знеособлюватись, не жити під копірку, не намагатися наслідувати когось, а принести в дар Христу свої власні таланти, зберігати свою особисту ідентичність.
Церква – місце для різноманітності! Одне лише спільне для всіх – бажання, очистивши себе від гріха, послужити Богові.