Теологія, що відповідає на виклик синодальності

Архімандрит Кирило Говорун, професор еклезіології, міжнародних відносин та екуменізму у Стокгольмській школі теології (Університетський коледж Стокгольма)

Матеріали міжнародної конференції, що проходила в Папському Григоріанському університеті Рим, 27–29 квітня 2023 року

Як добре відомо й пояснено у вступі, назва енцикліки Laudato si’ походить з гімну, складеного святим Франциском Ассізьким. Цей гімн, написаний діалектом Умбрії, яким користувався Франциск, славив Господа за все Його створіння такими словами: «Laudato sie, mi Signore cum tucte le Tue creature» («Будь благословен, Господи мій, з усіма Твоїми створіннями»)¹. Енцикліка Папи Франциска Laudato si’ звучить як подібний гімн Творцеві всього сущого. Це антифонічний гімн.

Антифонія — це форма літургійного співу, поширена як у Східній, так і в Західній церкві². Її суть полягає в тому, що два хори, які зазвичай стоять у північному та південному крилах церкви і звернені один до одного, співають один і той самий гімн по черзі: один вірш — один хор, наступний — інший.

Папа Франциск, здається, співає свій гімн у формі антифонії разом з Вселенським Патріархом Варфоломієм. Останнього часто називають «Зеленим патріархом»³, адже значну частину своєї богословської праці він присвятив збереженню навколишнього середовища. Енцикліка відкрито визнає роль Патріарха і широко цитує його. У параграфах 8 і 9 підсумовано екологічну теологію Варфоломія. Наведу цю частину⁴, аби показати, які саме ідеї Патріарха відгукуються у поглядах Папи:

Патріарх Варфоломій, зокрема, говорив про потребу кожному з нас покаятися у способах, якими ми шкодимо планеті, адже, «оскільки ми всі в тій чи іншій мірі спричиняємо екологічну шкоду», ми маємо визнати «свій внесок — менший чи більший — у спотворення й руйнування творіння»⁵. Він неодноразово і переконливо наголошував на цьому, кидаючи нам виклик визнати наші гріхи проти творіння: «Коли люди… знищують біологічне різноманіття Божого творіння; коли люди завдають шкоди цілісності землі, змінюючи її клімат, вирубуючи її ліси або знищуючи її водно-болотні угіддя; коли люди забруднюють землю, її води, повітря і життя — це є гріхи»⁶. Адже «вчинити злочин проти природного світу — означає згрішити проти себе самого і проти Бога» (п. 8)⁷.

У своїй енцикліці Папа Франциск продовжує:

Водночас Варфоломій звертає увагу на етичні та духовні корені екологічних проблем, які вимагають пошуку рішень не лише у сфері технологій, а й у зміні самого людства; інакше ми матимемо справу лише з симптомами. Він закликає нас замінити споживацтво — жертвою, жадібність — щедрістю, марнотратство — духом співучасті, подвижництвом, яке «означає вчитися дарувати, а не просто відмовлятися. Це шлях любові, поступовий відхід від того, чого я хочу, до того, чого потребує Божий світ. Це визволення від страху, жадібності та примусу»⁸. Як християни, ми також покликані «приймати світ як таїнство сопричастя, як спосіб поділитися з Богом і ближніми у глобальному масштабі. Це наше скромне переконання, що божественне і людське зустрічаються в найменшій деталі безшовного полотна Божого творіння, у найдрібнішій пилинці нашої планети»⁹(п. 99).

Вселенський Патріархат також видав текст, який в особливий спосіб перегукується з Laudato si’ — «Заради життя світу: До соціального етосу Православної Церкви» (“For the Life of the World”)¹⁰. Цей документ було ініційовано Патріархом Варфоломієм після проведення Святого і Великого Собору, що відбувся на Криті в червні 2016 року. На жаль, Собор не зміг виробити чітке і комплексне соціальне вчення, актуальне для нашого часу¹¹.

Щоб заповнити цю прогалину, Патріарх Варфоломій вирішив сформулювати таке вчення іншим способом — через спеціальний документ, схвалений Синодом Патріархату Константинополя. З одного боку, формально цей документ представляє лише позицію Вселенського Патріархату. З іншого боку, неформально його було задумано як такий, що матиме загально-православне, а навіть загальнохристиянське значення.

У 2017 році Патріарх Варфоломій створив комісію, до складу якої увійшли богослови, переважно зі США. У 2019 році комісія представила проєкт документа під назвою “For the Life of the World”. У січні 2020 року Священний Синод Патріархату Константинополя офіційно затвердив цей документ, який відтоді став офіційним соціальним вченням цієї помісної Православної Церкви.

Більшість тем, порушених у документі “For the Life of the World” перетинається з тематикою Laudato si’. Ставлення обох документів до цих питань також є співзвучним. Хоча православний документ безпосередньо не посилається на католицький, я вважаю, що останній надихав і використовувався авторами першого. Обидва ці документи є антифонічними — вони звертаються до одних і тих самих проблем: кожен — своїм голосом і з власної перспективи, але в одному гармонійному звучанні.

Я хотів би зосередитися на одній конкретній темі, яка, мабуть, є найактуальнішою для нашого часу — а саме, на війні. Laudato si’ не розглядає цю тему докладно, однак вона, знову ж таки антифонічно, перегукується з енциклікою Pacem in terris, опублікованою у 1963 році Папою Іоанном XXIII, яка була зосереджена на загрозі ядерної війни¹². Публікація «За життя світу» висвітлює питання війни більш відкрито, присвячуючи йому V розділ під назвою «Війна, мир і насильство». Дозвольте навести розлогішу цитату з цього розділу, адже ці слова мають особливе значення для нашої доби.

Вихідною точкою роздумів про війну в цьому документі є ідея Божого творіння, яке саме по собі не містить потенціалу насильства. Однак після гріхопадіння насильство стало можливим у світі, створеному Богом:

Краса й доброта творіння яскраво проявляються вже в самій природі; проте наш світ — також і падший, поневолений смертю, спотворений насильством, жорстокістю, неуцтвом і ворожнечею. Насильство природи вже є знаком створеного порядку, зіпсованого відчудженням від Бога. Але ще страшнішою є організована й навмисна жорстокість, здійснена розумними людськими істотами, особливо коли вона реалізується в масштабі міждержавної війни. Це — найжахливіший прояв влади гріха і смерті. Ніщо не суперечить Божій волі для створінь, створених за Його образом і подобою, так, як насильство однієї людини проти іншої. І ніщо не є більш святотатським, ніж організована практика масового вбивства. Усяке людське насильство, певною мірою, є бунтом проти Бога й установленого Ним порядку. Як проголошував Гедеон: «Господь є мир» (Суддів 6:24), а святий Силуан Афонський підтверджував: «Наш брат — це наше життя». Тому Церква проголошує разом із Псалмоспівцем: «Як добре й гарно, коли брати живуть у згоді!» (Псалом 132(133):1). Початкові розділи Книги Буття розповідають нам, що гармонія, мир, єдність і достаток є справжньою «граматикою» творіння, як його висловив Бог через Своє вічне Слово. І все ж людство живе за законом агресії — іноді неявним, іноді відкритим. І хоча війна завжди була частиною людського досвіду, сучасна доба національних держав і пізньомодерні технології знищення небаченої досі потужності перетворили цю давню трагедію на гостру загрозу для всього людства (§42).

Подібно до зараження, наслідки насильства поширюються на всього «загального Адама» і весь світ, часто унеможливлюючи любов, руйнуючи людську уяву та крихкі зв’язки довіри й співпричастя між людьми. Кожен акт насильства проти іншої людини — це, по суті, насильство проти члена власної сім’ї, а вбивство — навіть коли воно неминуче — це вбивство власного брата чи сестри. Якщо наше життя підтримується, захищається чи збагачується за рахунок насильства — навіть якщо його здійснює держава від нашого імені без нашого прямого усвідомлення — ми певною мірою стаємо співучасниками гріха Каїна. У кінцевому підсумку можна справедливо сказати, що насильство — це гріх par excellence: воно є досконалим запереченням нашої сотвореної природи та нашого надприродного покликання — шукати єдності в любові з Богом і ближніми. Це — заперечення божественного порядку реальності, який є порядком миру, сопричастя і любові. Це — знецінення і придушення божественної гідності, властивої кожній душі, й посягання на образ Божий у кожному з нас (§43).

У згоді з цим документом Патріарх Варфоломій рішуче висловився щодо російської війни проти України, особливо після її ескалації у лютому 2022 року. Наприклад, під час виступу на семінарі «Реакція церков і релігійних спільнот на війну і конфлікт», що відбувся у Литві 22 березня 2023 року, він прямо звинуватив керівництво Російської Православної Церкви в підтримці війни та поділі повної відповідальності за неї з Кремлем:

«Церква й державне керівництво в Росії співпрацювали у злочині агресії й поділяють відповідальність за наступні злочини — такі, як шокуюче викрадення українських дітей. Вони спричинили величезні страждання не лише українському народу, але й самим росіянам, які втратили понад сто тисяч життів і тепер несуть відповідальність за жахливі злочини»¹³.

Папа Франциск не настільки прямолінійний у своїх звинуваченнях. Він воліє засуджувати саму війну, не обов’язково прямо називаючи винуватців. Якщо іноді він і називає їх, то робить це спонтанно — як, наприклад, у своєму інтерв’ю в травні 2022 року для Corriere della Sera, коли назвав Патріарха Кирила «паламарем Путіна»¹⁴.

Однією з причин, чому Римський понтифік, на відміну від Константинопольського Патріарха, уникає особистих звинувачень, є те, що в його уявленні коло винних — як прямих, так і опосередкованих — значно ширше, ніж для Варфоломія. У ті ж дні, коли Патріарх покладав повну вину за війну на Кремль і Московський Патріархат (березень 2023 року), Папа давав іншу оцінку. В інтерв’ю 10 березня 2023 року для італійсько-швейцарського радіо і телебачення (RSI) він заявив:

«Трохи більше ніж за сто років відбулося три світові війни: у 1914–1918, у 1939–1945 і ця, яка є світовою війною. Вона почалася шматками, а тепер ніхто вже не може сказати, що вона не глобальна. У неї втягнуті всі великі держави. Полем бою стала Україна. Всі там воюють. Існують імперські інтереси — не лише з боку Російської імперії, а й з боку інших імперій. Імперія завжди ставить народи на друге місце»¹⁵.

Я цитую це з повідомлення російської інформаційної агенції ТАСС, яка подала коментарі Папи докладніше, ніж більшість західних медіа. Очевидно, російські редактори, які суворо дотримуються офіційної пропагандистської лінії, вирішили, що заява Папи корисна для представлення війни як глобальної боротьби «імперських сил» проти Росії, яку, мовляв, намагаються принизити.

Папа Франциск і Патріарх Варфоломій, таким чином, єдині у засудженні війни в Україні, але часом розходяться у формулюваннях, якими пояснюють цю війну та її рушійні сили. І в єдності, і в розбіжностях вони залишаються послідовними щодо відповідних соціальних документів своїх Церков. Так, документ “For the Life of the World” наголошує на небезпеці «християнського націоналізму»:

«Християнам абсолютно заборонено робити ідола з культурної, етнічної чи національної ідентичності. Не може існувати такого поняття, як “християнський націоналізм”, чи навіть жодної форми націоналізму, прийнятної для християнського сумління» (§11).

Патріарх Варфоломій, у згоді з цією тезою, звинуватив російську державу й церкву в просуванні форми націоналізму. Наприклад, у своєму виступі в грудні 2022 року на Всесвітній політичній конференції в Абу-Дабі він заявив:

«Із XIX століття інструменталізація релігії Москвою поєдналася з новаторськими ідеями німецького націоналізму. Натхненна пангерманізмом, нова ідеологія панславізму, як інструмент російської зовнішньої політики, набула релігійного виміру»¹⁶.

На думку Патріарха, ця складова досягла свого апогею у вигляді російської агресії проти України, що рухається неоімперським реваншизмом.

Для Папи, як уже згадувалося, також Захід несе провину за неоімперіалізм. Франциск може часом суперечити власним попереднім висловлюванням чи офіційній позиції Римської курії, але при цьому залишається послідовним щодо духу та змісту Laudato si’. Ця енцикліка розглядає екологічні питання з постколоніальної перспективи і містить неявну критику західних економічних моделей, що завдають шкоди довкіллю. Франциск, здається, вважає, що ці ж моделі підживлюють і війну в Україні.

Laudato si’ — можливо, на подив багатьох — виявляється доволі узгодженою, знову ж таки в антифонічний спосіб, з іншим православним документом — «Основи соціальної концепції Руської Православної Церкви»¹⁷, який був укладений групою богословів під керівництвом нинішнього патріарха Московського Кирила і затверджений Архієрейським Собором у 2000 році. Цей документ демонструє разючу відкритість. Хоча він не настільки відкритий і розгорнутий, як документ Вселенського Патріархату, він усе ж таки виразно передбачає оновлення (aggiornamento) Православ’я — так само, як і “For the Life of the World”¹⁸.

Наприклад, у параграфі III.8 цього документа сказано, що «є сфери, в яких клір і канонічні церковні структури не можуть підтримувати державу чи співпрацювати з нею». Одним із таких випадків є «ведення громадянської чи агресивної зовнішньої війни». Цілий розділ VII присвячено темі війни й має назву «Війна і мир». У ньому пояснюється, чому підтримка держави, яка веде агресивну війну, є гріхом:

«Війна — це фізичне втілення прихованої хвороби людства, якою є братоненависництво» (Бут. 4:3–12). Війни супроводжують історію людства з моменту гріхопадіння і, згідно з Євангелієм, супроводжуватимуть її надалі: «Коли ж почуєте про війни та чутки воєнні, не лякайтеся, бо тому належить статися» (Мк. 13:7). На це ж вказує і Апокаліпсис, розповідаючи про останню битву між добром і злом на горі Армагеддон (Одкр. 16:16). Війни, породжені гординею і спротивом Божій волі, є відображенням небесної битви. Зіпсована гріхом, людина виявилася втягнутою в цю боротьбу. Війна — це зло. Як і зло в людині загалом, війна спричиняється гріховним зловживанням свободою, дарованою Богом: «Бо з серця походять лихі думки, вбивства, перелюби, розпуста, крадіжки, неправдиве свідчення, богохульство» (Мф. 15:19) (§VIII.1).

Значущим є й те, що Основи соціальної концепції стосуються не лише самої війни, а й її методів. Документ засуджує будь-які зловживання, особливо щодо вразливих осіб: дітей, жінок і літніх людей. Він навіть закликає до милосердя щодо військовополонених і гідного ставлення до них:

«Серед очевидних ознак справедливості чи несправедливості воюючої сторони є її методи ведення війни та ставлення до полонених і цивільних осіб з протилежного боку, особливо дітей, жінок і старших людей. Навіть у разі захисту від агресії можна чинити зло, внаслідок чого моральна позиція такої сторони вже не буде вищою за позицію агресора. Війна має вестися з праведним обуренням, а не з люттю, жадобою чи похоттю (1 Ів. 2:16) або іншими плодами пекла. Війну можна вважати або подвигом, або грабежем лише після аналізу морального стану воюючих сторін. “Не радуйся, коли помре твій найбільший ворог, але пам’ятай, що всі ми смертні”, — каже Святе Письмо» (Сир. 8:7). Християнське милосердне ставлення до поранених і полонених ґрунтується на словах апостола Павла: «Коли голодує ворог твій, нагодуй його; коли прагне — напій його; бо роблячи це, ти збереш йому на голову палаюче вугілля. Не будь переможений злом, але перемагай зло добром» (Рим. 12:20–21) (§VIII.3).

Не потрібно й говорити, яким чином російські солдати — за явної підтримки з боку Російської Православної Церкви — жорстоко порушують ці принципи. За даними Управління Верховного комісара ООН з прав людини, у 2014–2015 роках війна забрала життя понад трьох тисяч цивільних осіб, а після ескалації в лютому 2022 року — понад восьми тисяч. Серед них — близько 500 дітей¹⁹.

Згідно з іншим звітом ООН, з лютого 2022 року було зареєстровано «понад сотню випадків» зґвалтувань або сексуального насильства²⁰. І це лише «верхівка айсберга», за словами спеціальної представниці ООН з питань сексуального насильства Праміли Паттен²¹. Жертвами були особи віком від 4 до 82 років — переважно жінки та дівчата, але також і чоловіки та хлопчики.

У своїх публічних заявах на підтримку війни патріарх Кирил, який був головним натхненником «Основ соціальної концепції», діє цілковито всупереч тій доктрині, яку сам же й формулював. Це різко контрастує з Папою Франциском і Патріархом Варфоломієм, які, навпаки, повністю послідовні з документами, які надихнули — Laudato si’ і “For the Life of the World” відповідно.

Одним із численних прикладів розбіжностей між соціальною доктриною РПЦ і промовами патріарха Кирила на підтримку війни є його проповідь у вересні 2022 року, невдовзі після оголошення масової мобілізації в Росії:

«Ми знаємо, що сьогодні багато людей гинуть на полях братовбивчої війни. Церква молиться, щоб ця війна якнайшвидше закінчилася, щоб якнайменше братів убивали один одного в цій братовбивчій війні. Водночас церква усвідомлює: якщо хтось, керуючись почуттям обов’язку, необхідністю виконати присягу, залишається вірним своєму покликанню і гине на полі бою — то він безсумнівно здійснює вчинок, рівнозначний жертві. Він жертвує собою заради інших. І тому ми віримо, що ця жертва змиває всі гріхи, які людина скоїла»²².

Ця заява суперечить тому, що викладено в «Основах соціальної концепції Руської Православної Церкви» щодо вбивства та загибелі у війні:

«Убивство, без якого війна неможлива, ще з ранніх часів священної історії вважалося тяжким злочином перед Богом. “Не вбивай”, — говорить Закон Мойсея (Вих. 20:13). У Старому Завіті, як і в усіх стародавніх релігіях, кров є священною, адже кров — це життя (Лев. 17:11–14). “Кров осквернює землю”, — говорить Святе Письмо. І той самий біблійний текст застерігає тих, хто вдається до насильства: “Земля не очиститься від крові, що пролита на ній, інакше як кров’ю того, хто її пролив”» (Числ. 35:33) (§VIII.1).

Якби Російська Православна Церква та її очільник діяли у відповідності до власної соціальної доктрини, війна проти України мала б значно менше шансів на початок. На жаль, Московський Патріархат порушує власні рішення, ухвалені на соборі архієреїв у 2000 році.

Три соціальні доктрини, які я проаналізував — «Основи соціальної концепції Руської Православної Церкви», “For the Life of the World” Вселенського Патріархату та Laudato si’ Католицької Церкви — є досить близькими між собою. Проте лише останні дві реально втілюються в житті та політиці своїх Церков.

Збіжні соціальні доктрини здатні зближувати Церкви між собою. Але це можливо лише тоді, коли Церкви не лише проголошують ці принципи, а й живуть згідно з ними.

Джерело: www.academia.edu

1. Gianfranco Contini (ed.), Poeti d e lduecento, Milano- Napoli: Ricciardi, 1960, vol. 1, 33.[↩]
2. Див. Kely Thomas Forrest (ed.), Chant and Its Origins, Farnham: Ashgate, 2009; especially the contributions by Edward Nowacki, “The Gregorian Office Antiphons and the Comparative Method” (pp.287-322), та Terence Bailey, “The Development and Chronology of the Ambrosian Sanctorale: The Evidence of the Antiphon Texts” (pp. 481-502).[↩]
3. Див. John Chryssavgis, Cosmic Grace Humble Prayer: The Ecological Vision of the Green Patriarch Bartholomew ,I Grand Rapids, MI: Eerdmans, 2009.[↩]
4. Цитати з енцикліки наведено за офіційним сайтом Святого Престолу: https://www.vatican.va/content/francesco/en/encyclicals/documents/papa- francesco_20150524_enciclica-laudato-si.html[accessedon 24 August 2023].[↩]
5. Звернення з нагоди Дня молитви за збереження створіння (1 вересня 2012 року).[↩]
6. Address in Santa Barbara, California (8 November 1997), in John Chryssavgis, On Earth as in Heaven: Ecological Vision and Initiatives of Ecumenical Patriarch
   Bartholomew, New York: Fordham University Press, 2012.[↩]
7. Ibid.[↩]
8. Лекція в монастирі Утштайн, Норвегія (23 червня 2003 року).[↩]
9. “Global Responsibility and Ecological Sustainability”, Closing Remarks, Halki
   Summit I, Istanbul (20 June 2012).[↩]
10. https://www.goarch.org/-/life-of-the-world-thurs [accessed on 24 August 2023].[↩]
11. Собор ухвалив кілька документів, які є епізодичними, застарілими та мають обмежену актуальність для сучасної ситуації: «Важливість посту та його дотримання сьогодні», «Відносини Православної Церкви з рештою християнського світу», «Автономія та засоби її проголошення», «Православна діаспора», «Таїнство шлюбу та його перешкоди», «Місія Православної Церкви у сучасному світі». Найбільш актуальним документом, виробленим Собором, є «Послання Святого і Великого Собору Православної Церкви», однак воно є надто коротким і загальним. Ці документи можна знайти на офіційному сайті Собору: https://holycouncil.org/official-documents (дата доступу: 24 серпня 2023 року).[↩]
12. https://www.vatican.va/content/john-xxii/en/encyclicals/documents/hfj-xxii_ enc_11041963_pacem.html [accessed on 24 August 2023].[↩]
13. Виступ Його Всесвятості Вселенського Патріарха Варфоломія на семінарі «Реакція церков і релігійних спільнот на війну і конфлікт» (Литва, 22 березня 2023 року): https://ec-patr.org/address-by-his-all-holiness-ecumenical- patriarch-bartholomew-at-the-seminar-reaction-of-churches-and-religious- communities-to-war-and-conflict-lit/ [accessed on 24 August 2023].[↩]
14. Intervista a Papa Francesco: “Putin non si ferma, voglio incontrarlo a Mosca. Ora non vado a Kiev”: https://www.corriere.it/cronache/22_maggio_03/intervista-papa-francesco-putin- [accessed on 24 August 2023].[↩]
15. «Папа Франциск вказує на “імперські інтереси” різних країн у конфлікті в Україні» https://tass.com/world/1586889 [accessed on 24 August 2023].[↩]
16. https://risu.ua/en/speech-by-ecumenical-patriarch-bartholomew-in-abu-dhabI_
    n134828 [accessed on 24 August 2023].[↩]
17. Опубліковано на офіційному сайті Відділу зовнішніх церковних зв’язків Московського Патріархату: https://old.mospat.ru/en/documents/social-concepts/ [accessed on 24 August 2023].[↩]
18. Див. Кирило Говорун, «Заради життя світу» та православна політична теологія», Theology Today, 78/4 (2022): 347-356.[↩]
19. «Україна: оновлена інформація щодо жертв серед цивільного населення станом на 20 березня 2023 року»: https://www.ohchr.org/en/news/2023/03/ukraine-civilian-casualty-update-20-march-2023 [accessed on 24 August 2023].[↩]
20. Зґвалтування та сексуальне насильство, які приписують московським військам в Україні, є частиною російської «військової стратегії» та «свідомою тактикою дегуманізації жертв», — заявила представниця ООН Праміла Паттен в інтерв’ю AFP:
    https://www.france24.com/en/live-news/20221014-rape-used-in-ukraine-as-a-russian-military-strategy-un (дата доступу: 24 серпня 2023 року).[↩]
21. Remarks of SRSG-SVC Pramila Patten at the Summit ofFirst Ladies and Gentlemen Hosted by the First Lady of Ukraine, 23 July 2022: https://www.un.org/sexualviolenceinconflict/statement/remarks-ot-srsg-svc-pramila-patten-at-the-summit-of-first-ladies-and-gentlemen-hosted-by-the-first-lady-of-ukraine-23-july-2022/ [accessed on 24 August 2023].[↩]
22. The Patriarchal Sermon on the 15th Sunday After the Pentecost, Following the Liturgy in the Alexander Nevsky Skete: http://www.patriarchia.ru/db/text/5962628.html [accessed on 24 August 2023].[↩]