28–29 вересня у Луцьку відбулася перша частина Тижня релігійних діалогів із молоддю в межах проєкту «Молодь за майбутнє України». І це був той випадок, коли слово «діалог» – не про красиву назву заходу, а буквально спосіб роботи.
ГО «Софійське братство» у партнерстві з Волинською православною богословською академією провели дводенну зустріч «Релігійний діалог у молодіжному середовищі» за фінансової підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. До реалізації заходу також долучилися Фонд пам’яті блаженнішого митрополита Володимира, БФ «Академічна ініціатива» та Національний університет «Київський авіаційний інститут».
Спочатку – урочисто. А потім почалося найцікавіше
Старт був цілком серйозним – і саме таким, яким і має бути початок зустрічі з таким складом учасників. До присутніх звернулися ректор Волинської православної богословської академії протоієрей Володимир Вакін, митрополит Луцький і Волинський Михаїл, єпископ Команський Михаїл, екзарх Вселенського патріарха в Україні, та голова правління ГО «Софійське братство» Марина Бурдейна.
А далі сталося те, заради чого й варто було їхати до Луцька – почалася спільна робота. Не формат «експерти говорять, молодь слухає», не поділ на трибуну й аудиторію, не спроба красиво проговорити те, з чим і так усі більш-менш згодні, а змішані команди, у яких разом працювали молодь ПЦУ та УПЦ, єпископи, священники, богослови та релігієзнавці.
Чотири команди. Чотири сценарії. І жодної можливості «пересидіти»
Кожна з чотирьох команд отримала окремий сценарій розвитку українського православ’я і завдання його опрацювати.
Але на цьому все тільки починалося. Далі команди змінювали сценарії й локації – отримували вже чужу розробку, яку треба було продовжити, переосмислити, поставити під сумнів, доповнити аргументами й шукати в ній точки перетину. Сценарій переходив від однієї команди до іншої, а разом із ним змінювався і кут зору.
У такому форматі важко залишитися просто слухачем: говорити, чути, заперечувати, погоджуватися, аргументувати, переконувати, пропонувати.
А ще – працювати поруч із людиною, з якою в іншому контексті, можливо, довелося б спочатку довго шукати спільну мову.
Коли єпископ і молодий учасник – просто члени однієї команди
Мабуть, саме це і стало однією з родзинок заходу.
Єпископи, священство, запрошені гості та експерти тут не були окремою «почесною частиною програми». Вони були учасниками спільної роботи. Те саме стосувалося молоді. У чотирьох командах усі отримали однакове право на голос і однакове завдання: не просто висловити власне бачення, а разом подумати, яким може бути релігійне майбутнє України за тих чи інших умов.
Бо діалог починається не тоді, коли всі погодилися, а тоді, коли готові сісти за один стіл і справді почати говорити. І саме тому атмосфера вийшла значно цікавішою та продуктивнішою за чергове обговорення «високого рівня».
ВПБА – наживо
Окремим моментом першого дня стала «ВПБА наживо» – екскурсія-діалог із ректором протоієреєм Володимиром Вакіним. Для частини молодих учасників це була ще й можливість уперше побувати в духовній семінарії, побачити її не через уявлення, стереотипи чи чужі розповіді, а безпосередньо – зсередини.
І тут ВПБА стала не просто місцем проведення заходу. Академія відкрила свої двері для діалогу, радо прийняла молодь із різним досвідом та різних церковних середовищ.
Після екскурсії – знову в роботу
Коли учасники трохи перевели подих після насичених дискусій і командної роботи, сценарії знову опинилися в центрі уваги: команди представили результати опрацювання, обговорили їх і разом шукали точки перетину.
І тут виявилося головне: сценарії можуть бути різними, досвід – різним, церковні середовища – різними. Але простір для спільного бачення все одно існує. Особливо важливо, що його вже почала шукати сама молодь – не в теорії, а в живій розмові з людьми іншого церковного та професійного досвіду.
У різних форматах як модератори із учасниками працювали Тетяна Деркач, аналітикиня та релігійна публіцистка; протоієрей Володимир Вакін, ректор ВПБА, кандидат богословських наук; Геннадій Христокін, доктор філософських наук, професор; протоієрей Сергій Прокопчук, педагог, краєзнавець, аналітик інформаційно-релігійної сфери; протоієрей Ростислав Воробій, кандидат наук із богослів’я, викладач КПБА; диякон Олександр Єфременко; протоієрей Олександр Колб, викладач ВПБА, член правління ГО «Софійське братство»; ієрей Ростислав Хрупчик, член правління ГО «Софійське братство»; протоієрей Георгій Ходун, викладач ВПБА; Марина Бурдейна, голова правління ГО «Софійське братство».
Не тільки про Церкву. Ще й про навички, без яких діалог не працює
Далі учасники говорили про те, без чого жоден сценарій майбутнього не запрацює на практиці.
Тетяна Деркач, аналітикиня та релігійна публіцистка, порушила тему ієрархії hard, soft та self skills і поставила цілком практичне питання: навіщо ці навички Церкві?
Лєна Шторм, кризова психологиня та фасилітаторка діалогу, говорила про дві грані інституційного дизайну церковних середовищ і християнської місії у світі.
«Ми не можемо миттєво забути багаторічні образи чи зцілити канонічні рани. Але як християни ми відповідальні за те, який дух ми приносимо в поранену країну. Наш діалог не має бути блискавичним чи досконалим, але він мусить бути чесним. Бо місія Церкви в Україні під час війни – не захист номенклатурних інтересів, а захист образу Божого в кожній українській людині».
Другий день продовжив цю ж логіку – молодь знову працювала в командах, тепер уже зосередившись на навичках, без яких складно будувати спільну роботу та взаємодію.
Разом із Наталією Райниш, головою ГО «Елеос Волинь», учасники шукали відповіді на практичне запитання «Як домовитися, а не перемогти?» – працювали з командною взаємодією та конфліктними ситуаціями.
А Лєна Шторм запропонувала ще один практичний вимір – нові навички для розбудови спільного блага та міжконфесійну співпрацю як вектор зближення.
У цьому й полягала логіка заходу: діалог тут не обговорювали – його практикували. Співпрацю не декларували – нею займалися. А спільне шукали не в теорії, а в реальній взаємодії. Можна скільки завгодно говорити про необхідність діалогу. Але якщо не вміти слухати, домовлятися, працювати з конфліктом і витримувати незручну думку навпроти – навіть найкращі наміри не завжди перетворяться на справжнє порозуміння.
Важливою частиною формату стали й майстер-класи та мистецько-рухові практики – загалом учасники мали цілу добірку різних активностей, що допомагали перемикатися між інтелектуальною роботою, творчістю, рухом і спільною дією. Серед них: практика «Клубок ресурсів», вправа з кризового менеджменту та проєктування «Таймлайн 30 днів», арттерапевтична практика «Колективний вірш-маніфест Відбудови», під час якої команди складали власні чотирирядкові вірші, та інші формати. Такі активності допомагали учасникам краще відчути одне одного поза звичними ролями, побачити сильні сторони команди й створювали ще один простір для контакту, довіри та спільної дії.
Діалог не відбувається сам собою
Дводенна зустріч завершилася екскурсією визначними місцями Луцька. Молодь із різних церковних середовищ зустрілася не для того, щоби довести одне одному, хто правий. Вона зустрілася, щоби спробувати разом подумати про майбутнє. У цьому, власне, і був сенс формату.
Адже коли людей роками привчають говорити про одне одного, надзвичайно важливим стає момент, коли вони нарешті починають говорити одне з одним.
І часом для цього достатньо чотирьох команд, кількох різних сценаріїв, нової локації і готовності не втекти від діалогу на першій же незручній репліці.
Далі буде.
Проєкт «Молодь за майбутнє України: діалог, дослідження та творча медіаробота для консолідації українського суспільства та православ’я» реалізується ГО «Софійське Братство» за підтримки уряду Німеччини / Zivik / ifa.
Джерело: molodzamaybutne.in.ua
