Сучасне Українське Православʼя: руйнування міфів
Про проєкт
Просвітницько-аналітичний проект ГО «Софійське братство»
«Сучасне Українське Православʼя:
руйнування міфів заради примирення православних в Україні та консолідації українського суспільства»
(за підтримки німецького фонду «Renovabis»)
Українське православ’я вже понад 30 років перебуває у стані розділення. За цей час у його різних представників сформувалися численні міфи, стереотипи та упередження, які значно ускладнили міжцерковне порозуміння. Ці упередження часто поширювались як релігійними ЗМІ, так і ворожими пропагандистськими каналами, які цілеспрямовано маніпулювали релігійними наративами з метою поляризації українського суспільства. У результаті, релігійні громади, які могли б відігравати миротворчу роль, натомість стали джерелом конфліктів і напруги.
Наш проєкт спрямований на реагування щодо серйозних викликів, перед якими стоїть українське православ’я, і створення передумов для діалогу та примирення.
Ситуація ускладнилася внаслідок:
- поширення деструктивних наративів у релігійних і світських медіа;
- відсутності діалогу між церквами та низький рівень взаєморозуміння серед вірян всіх юрисдикцій;
- загострення локальних конфліктів щодо юридичної належності церковних будівель;
- впливу ворожої пропаганди, яка розпалює ненависть і протистояння.
Обидві православні церкви України мають стати інституціями, які об’єднують суспільство, а не поляризують його. Наш проєкт сприятиме формуванню спільного символічного простору, де:
- пануватимуть любов і взаєморозуміння;
- рішення ухвалюватимуться на основі Божої волі, совісті та очікувань суспільства;
- учасники об’єднаються для боротьби з агресором і спланують кроки до майбутнього об’єднання православних церков в Україні.
Цей проєкт має потенціал перетворити агресивну риторику на діалог, а розділення — на єдність, що є надзвичайно важливим для українського суспільства як у часи війни, так і в майбутній період відбудови.
Проєкт орієнтований на широку цільову аудиторію, що цікавиться релігійним життям України, зокрема:
- вірян обох православних церков (УПЦ та ПЦУ), які є основними учасниками процесу примирення;
- духовенство обох юрисдикцій — єпископат та священство;
- академічну спільноту (теологів, релігієзнавців, істориків), яка досліджує проблеми релігійного життя та миротворчих процесів;
- молодь — активних учасників релігійних громад, які зацікавлені в освітніх та діалогових ініціативах;
- широку громадськість, яка потребує достовірної інформації про стан і роль релігійних громад в Україні.
Основною метою проєкту є створення передумов для подолання розділення в українському православ’ї та зміцнення соціальної згуртованості українського суспільства шляхом:
- залучення широкого кола вірян обох церков (УПЦ та ПЦУ) до критичного обговорення міфів і стереотипів, що лежать в основі розділення;
- організації системної співпраці духовенства і мирян обох церков у сфері інформаційної роботи;
- побудови конструктивного діалогу між представниками УПЦ і ПЦУ на міжособистісному, парафіяльному рівнях, а також у взаємодії з державними інституціями;
- формулювання та апробації аргументів, спрямованих на спростування міфів, що поглиблюють розділення українського православ’я;
- створення медіаконтенту, який демонструє приклади конструктивного діалогу, спокійного та неупередженого обговорення проблем, що лежать в основі міжюрисдикційного конфлікту в країні, а також можливі шляхи їх розв’язання.
Проєкт має на меті довгострокове зниження міжконфесійної напруги та створення основи для примирення і співпраці православних спільнот в Україні.
Цілі проєкту:
- підвищення обізнаності щодо ключових аспектів канонічності, еклезіології та церковного права обох церков;
- зростання інформаційної грамотності вірян та надання їм інструментів для розпізнавання фейків і маніпуляцій у сфері церковної політики, які використовуються як ефективна зброя у гібридній війні проти України та єдності суспільства;
- подолання міфів і стереотипів, що існують у житті релігійних громад;
- сприяння формуванню культури діалогу;
- взаємне визнання канонічного статусу обох церков;
- створення умов для зниження напруги та покращення між’юрисдикційної взаємодії.
Обґрунтування програмної мети та методологічних засад проєкту
В умовах широкомасштабної російської агресії, існуюча в українському православ’ї криза вочевидь потребує конструктивного осмислення та вирішення. Учасники конфлікту демонструють високу міру конфліктності, позиціонуючи себе як непримиренних антагоністів. Ми повсякчас спостерігаємо ситуацію, коли представники ПЦУ та УПЦ, доводячи канонічність (істинність) свого статусу, відмовляють конкуренту в праві вільного існування, звинувачують один одного у використанні політичних ідеологій і несхильності до компромісів та діалогу. Юрисдикції ніби говорять різними мовами, сприймають позицію іншого як міф, бачать різну перспективу українського православ’я.
Така ситуація, на нашу думку, демонструє не лише ангажованість юрисдикцій певними корпоративними інтересами, але й більш глибшу проблему, яку не так просто помітити, – повну залежність мислення більшості учасників конфлікту від власних мета-наративів, оповідей щодо історії, канонічного статусу, причин розколу, загроз і шляхів їх подолання, які не передбачають присутність і право іншого учасника на спільну православну спадщину України. Очевидно, що протистояння між юрисдикціями перетворилося на боротьбу міфів, звинувачень та викривлених уявлень один про одного, коли кожна юрисдикція дотримується власних ексклюзивних (закритих) мета-наративів, вийти за межі яких являється для них важливим надзавданням.
Криза вимагає науково-богословського осмислення, пошуку засобів для відновлення діалогу та мирного співіснування юрисдикцій в спільному українському домі. Українське православ’я потребує деміфологізації. Нам важливо не просто розвіювати міфи про кожну юрисдикцію, а й дослідити їх природу, богословськи обґрунтувати можливість і необхідність діалогу й примирення, визнати рівноцінність і рівну канонічність обох юрисдикцій, які в перспективі повинні мати єдність євхаристійного спілкування, або навіть об´єднатися в єдину Помісну православну Церкву.
Важливо показати, як сторони конфлікту використовують поняття «міф», і що вони мають на увазі, коли наполягають на реальності (правдивості) власного мета-наративу. Впевненість кожної юрисдикції у правдивості свого наративу поєднується з не менш сильним переконанням у хибності наративу («міфу») свого опонента, в якому він нібито відходить від омріяної церковно-канонічної «дійсності». Ми не ставимо під сумнів церковні канони, не намагаємося заперечувати правдивість історій учасників, які формують їх наратив, приймаємо пояснення кожним власної ідентичності, але ми проти тенденційних оцінок, міфологізації та знецінення позицій іншого, особливо коли вони породжують ексклюзивізм і конфліктність. Ми всі українські громадяни, і нам важливо спільно знайти вихід з порочного кола взаємних звинувачень.
Інтерпретація поняття «реальність/дійсність», запропонована в межах нашого проєкту, виходить за рамки сформованої природничими науками традиції, яка ототожнює дійсність виключно зі світом природних фактів, історичних подій, матеріальних речей чи наративів. Коли ми стикаємося з церковною реальністю, то бачимо, що вона не піддається однозначній інтерпретації. Релігійні феномени найчастіше належать саме до «багатозначних фактів», і конфлікти між юрисдикціями виникають як наслідок їх однозначних деструктивних інтерпретацій. У нашому розумінні поняття реальність/дійсність включає в себе також комунікативний вимір цінностей, цілей та ідеалів Церкви. «Церковна комунікативна дійсність» передбачає універсальну православну інклюзивну (відкриту) ідентичність, вірність ідеалам Євангелія, приналежність Світовому православ’ю та солідарність Україні у боротьбі з російською агресією. Відповідно ми вважаємо наративно-міфологічними всі однозначні наративні інтерпретації складних феноменів, з яких складається життя Церкви, оскільки вони не відповідають а ні складності самого феномена, а ні реальності в запропонованому сенсі, тобто, не сприяють діалогічності та солідарності юрисдикцій. Приклади таких ексклюзивних міфів демонструє кожна українська православна спільнота, яка формує власні наративні смисли та цінності, що суперечать об’єднуючій відкритій комунікативній реальності Церкви як джерела примирення віруючих. І тому вирішення конфлікту варто шукати в переосмисленні тих наративних картин, які породжують конфлікти.
Відповідно ми пропонуємо відмовитися від однозначних некоректних і деструктивних пояснень ідентичності іншого, які сприяють формуванню конфліктних антагоністичних ідентичностей православних спільнот. Ми також пропонуємо шукати вирішення української православної кризи через її розгляд в контексті «ідеальної церковної комунікації» – Церкви Христової та «ідеальної суспільної комунікації» – єдиної соборної правової України. Пошук консолідації українського православ’я є важливою передумовою виживання держави Україна.
Всі учасники церковної кризи мають погодитися, що продовження взаємних звинувачень, постійні повторення мантр про «неканонічність ПЦУ» чи «московське православ’я УПЦ» не дає нам виходу. Невизнання в іншому присутності Церкви породжує дві абсолютно конфліктні і наративні моделі, які можна назвати «міфологічними». Комунікативна реальність Церкви набагато складніша і потребує мужності прийняття факту буття іншого, відмови від власних упереджень.
Запропонований проєкт Софійського братства виходить з того, що де-факто в Україні є православна Церква (Церква Христова), представлена двома канонічними юрисдикціями. Ми приймаємо право кожної юрисдикції мати власну історію, власний вимір ідентичності, при умові, що і ці історії і церковні ідентичності не будуть скасовувати і спрощувати реальність Церкви Христової. Важливу роль в гарантуванні мирного співіснування юрисдикцій має відіграти українська держава, громадянське суспільство та міжнародні правові норми.
Заплановані заходи для реалізації проєкту
- Цикл відеодискусій «Діалоги між священниками УПЦ і ПЦУ»
- Цикл відеорозмов «Виклики сучасного православ’я в Україні»
- Медійний проєкт «Софійські вечорниці»
- Медійний проєкт «Євангельський ранок»