Привіт усім, я сестра Васса, і, як багато хто з вас знає, нещодавно я відвідала Київ в Україні. У цьому відео я хотіла б поділитися з вами деякими своїми враженнями від цього короткого візиту до Києва, і особливо інтерв’ю, яке мені вдалося зняти з Віктором Євгеновичем Єленським, який обіймає посаду Голови Державної служби України з питань етнополітики та свободи совісті (далі – ДЕСС). Він є професором та експертом у галузі релігієзнавства, зокрема у сфері свободи віросповідання та національної ідентичності. З 2001 року В.Єленський обіймав посаду Президента Української асоціації релігійної свободи, а в минулому був депутатом Верховної Ради України 8-го скликання. Причина, чому я хотіла взяти інтерв’ю у Віктора Євгеновича полягає в тому, що він є одним з прихильників Закону України Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій від 20 серпня 2024 року номер 3894. Згаданий Закон також відомий серед широких мас населення як законодавчий акт, що забороняє релігійним організаціям в Україні підтримувати звʼязки із релігійними осередками країни-агресора.
Наразі цей закон зустрічає суперечливі оцінки на Заході, хоча із його підтримкою за окремими даними виступає близько 80% населення України, але у західних соціальних мережах, а також у церковних колах його положення часто сприймають як передумову щодо переслідувань православних християн в Україні з боку української влади. Згаданий законодавчий акт піддається критиці, щодо його змісту звучать занепокоєння, тому що критики стверджують, що у ньому йдеться виключно про політизацію релігії, і це впливає на зростання міжконфесійної напруги та обумовлює виникнення насильницьких дій серед українських православних християн. Критики також наголошують на невідповідності Закону нормам міжнародного права у сфері свободи совісті. Критики також підкреслюють, що цей закон є суто дискримінаційним стосовно Української Православної Церкви (УПЦ) під правлінням Митрополита Онуфрія, яка має історичні та церковно-канонічні зв’язки з Московським Патріархатом, що є неприпустимим у демократичному суспільстві.
Ті ж, хто є сторонниками прийнятого Закону 3894, вказують на те, що наразі єдиним джерелом насильства є війна, яку розпочала та веде проти України РФ і все це відбувається за безперечної підтримки Патріарха Кирила, а також виправдовується у його вченні про війну як про священну війну. Варто зазначити, що т.зв. священна війна — це вираз або термін, який прямо використовується в указі або “наказі” організації, очолюваної Патріархом Кирилом, під назвою “Всемирный русский народный собор” і в указі, або заяві, або маніфесті, як би ви це не назвали, цього собору, війна проти України називається саме священною війною. У документі, який не важко знайти йдеться і про те, що Україна повинна потрапити у повне підпорядкування РФ.
Ідеологія “русского міра” в її численних аспектах виправдовує агресію проти України. Як ви, можливо, знаєте, в Україні гине багато мирних жителів від російських безпілотників та ракет. До речі, поки я була в Києві, неподалік від місця, де я зупинилася, загинули люди. Мене також розбудили посеред ночі, бо завили сирени. Я чула два вибухи біля нашої домівки. У цей час я ховалася у внутрішньому коридорі, тому що мене розбудила моя господиня, і ми мусили йти до кімнати, де немає вікон. Я також дізналася, що тієї ночі під час цієї атаки загинуло кілька людей, з яких двоє були дітьми. У свою чергу, Віктор Євгенович в інтерв’ю розповість трохи більше про наслідки російської агресії.
Я також бачила похорони загиблих солдат у місті Київ. За час мого короткого візиту я бачила не один похорон. Протягом перебування у Києві я відвідала, не одне кладовище, де побачила безліч свіжовиритих могил за останні три роки. Так склалось, що моє перебування там співпало із Днем Матері, тому мимоволі я звертала увагу саме на матерів, які горювали поблизу місць поховань. Звісно, там були й молоді жінки, чоловіки, проте особливо запамʼятались саме матері у жалобі.
Під час моїх зустрічей з представниками різних юрисдикцій мені багато разів нагадували про те, що своїм життям жертвують люди різного віросповідання та різних юрисдикцій.
Я також бачила не одне весілля, що святкували в різних церквах. Одного разу моєю водійкою у службі Uber була молода жінка, яка везла мене до Ботанічного саду в Києві, тому що мене запросили туди на невелику екскурсію двоє людей, які стежать за моєю роботою онлайн.
Зазвичай із водіями таксі підтримуєш бесіду, ось я і запитала у неї, як вона справляється із наслідками війни. Дівчина відповіла наступне: “Знаєте, я бачу речі позитивно, і я живу своє життя. У мене є маленька донька”, — сказала вона мені. А потім вона врешті-решт розповіла мені, що насправді втратила свого коханого. Він загинув у бою. Він помер у перші місяці війни. І вона вирішила, що якщо вона не буду жити своїм життям і вирішить просто “скиглити”, то ніхто інший не проживе моє життя за мене, і воно буде змарноване. Мене дуже зворушила ця історія.
Я спостерігала за містом Київ. За жвавим містом із красивими та чистими вулицями. Я бачила, як триває в Києві відбудова в місцях, які були розбомблені. Мені сказали, що ремонтні роботи проходять доволі швидко, а люди завжди працюють над відновленням пошкодженого майна. Я бачила McDonald’s, який, як мені сказали, вже був відбудований більше одного разу, тому що його неодноразово бомбили.
Тож було це ствердження життя, яке я знайшла дуже надихаючим, і воно змусило мене задуматися про те, що іноді за набагато менш драматичних обставин у моїх краях ми можемо знеохотитися, впасти в депресію або страждати від тривоги.
І так, я також була свідком церковних поділів, які справді є раною на тілі Христовому, церковних поділів між різними юрисдикціями, а також в межах однієї і тієї ж Православної Церкви в Україні. Тим не менш, люди, яких я бачила, які є членами своєї церковної юрисдикції, працюють і залучені до освіти, богословської освіти, а також місіонерської роботи своєї церковної юрисдикції.
Такод був певний меседж, який я побачила у всьому цьому, що наш воскреслий Господь являється Своїм учням з ранами, які все ще на Його руках, і у Нього є рани на ногах, і є також рана на боці. Від того, що Він пережив під час розп’яття і в Своїй смерті на хресті заради нас. Тож поранений, але воскреслий Господь перебуває серед нас. І мені здалося, що поранене, але воскресле тіло Христове — це те, що ми спостерігаємо у дуже жвавому, але розділеному церковному житті в Україні.
Для мене це стало розрадою та натхненням. Отже це лише деякі враження, якими я хотіла поділитися з вами, перш ніж перейти до нашого інтерв’ю з Віктором Євгеновичем Єленським. І я усвідомила, коли брала у нього інтерв’ю, що він також один із тих, хто став жертвою агресії проти своїх друзів, своєї країни, своєї родини, і що всі вони, також ті, хто перебуває на протилежних сторонах процесу церковного поділу українського православʼя насправді стикаються зі спільним ворогом.
Це об’єктивна реальність безпілотників та ракет, які запускають у їхній бік практично щодня. Тож це те, про що варто пам’ятати. Ясама намагалася проявляти певну обережність, щоб не поспішати судити, як українці у своїй внутрішній політиці намагаються впоратися з тим, що є реальною загрозою.
Існує реальна та наявна небезпека у зв’язках з Московським Патріархатом, тому що, друзі мої, Московський Патріархат сьогодні голосно і чітко заявляє, що це священна війна, яка ведеться проти України. Я цього не вигадала. Українці цього не вигадали. Це чорним по білому написано в офіційній прокламації організації, очолюваної Патріархом Кирилом, яка називається “Всемирный русский народный собор”.
Тож ті, хто підтримує закон 3894, який має на меті захист українського народу від впливу Московського патріархату демонструють інстинктивне прагнення вберегтись від такої ідеології і це цілком природно для мешканців країни, яка перебуває у стані оборонної війни.
Будь ласка, пам’ятайте, що питання, які порушуються протягом інтервʼю з Віктором Єленським є емоційною та складною темою для всіх у Києві. Для нього, а також для мене як спостерігача ззовні, але тим не менш зсередини Православної Церкви. Я сподіваюсь, що ця розмова буде для вас повчальною, якою вона стала для мене.
Сестра Васса: Чи виправдовують положення Закону 3894 факти застосування насильства щодо вірян Української Православної Церкви Московського Патріархату з боку противників УПЦ? Чи вважаються законними факти захоплення власності цієї юрисдикції?
Віктор Єленський: Знаєте, сестро Васса, на мою думку, більшість тих, хто виступає із критикою цього закону просто не читали його. Про що цей закон? Назва закону — “Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій”. Цей закон забороняє діяльність Російської Православної Церкви (РПЦ) і містить цитату з резолюції Парламентської асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) — “заборона Російської Православної Церкви як ідеологічного продовження путінського режиму, який винен у злочинах проти людяності”. Цей закон не забороняє діяльність Української Православної Церкви, Української Греко-Католицької Церкви, тощо, але що ж вимагає цей закон? Український уряд не хоче, щоб Українська Православна Церква зраджувала православ’я, змінювала літургійний календар, змінювала церковнослов’янську мову на українську, була частиною іншої церкви, а просто вийшла зі складу Російської Православної Церкви, яка є не просто супутником російського режиму, а бере участь у війні проти України.
Патріарх Кирил не тільки благословляє цю війну, але й благословляє зброю масового знищення. Патріарх Кирил та його соратники відкрито говорять: наша мета — знищити українську державність, знищити українську культуру, знищити українську ідентичність. І, як ви можете згадати, Патріарх Кирил висловив свої співчуття, коли, наприклад, померла бабуся члена російської Державної Думи. Але ніколи, ніколи він не висловив занепокоєння щодо 618 українських дітей, убитих росіянами за цей час. 618 дітей було вбито. Плюс сьогодні, цієї ночі, також двоє дітей у Києві та двоє дітей у Сумах, 622 дитини. Так. Ніколи. І його телеканал відкрито заявив: “Знаєте, наші дорогі солдати та наші дорогі російські співвітчизники, ви боїтеся вбивати людей в Україні. Не бійтеся. В Україні немає людей. Там лише неонацисти. Тож вбивайте їх”. Це дуже близько до виразу се Геббельса: “Я звільняю вас від вашої совісті” (варіант перекладу). Тож саме тому ми люб’язно просимо керівництво Української Православної Церкви вийти зі складу Російської Православної Церкви, зі Священного Синоду Російської Православної Церкви, тепер із так званої “Міжсоборної присутності” (дорадчий орган) Російської Православної Церкви та із Синодальної комісії Російської Православної Церкви. Це, на мою думку, абсолютно законне прохання. І закон, який ви згадали, відкрито говорить, що якщо Українська Православна Церква вийде зі складу Російської Православної Церкви, цей закон не застосовуватиметься до Української Православної Церкви. Ось і все.
– Так.
– Отже, даруйте, сестро. У 2022-2024 роках багато священнослужителів Української Православної Церкви просили предстоятеля цієї церкви вивести Українську Православну Церкву зі складу Російської Православної Церкви, скликати собор і розірвати зв’язки з Московським Патріархатом, тому що Московський Патріархат винен у смерті їхніх парафіян, у смерті їхньої пастви. І у 2023 році 400 священнослужителів звернулися до предстоятеля Української Православної Церкви та попросили його скликати собор і повністю розірвати зв’язки з Московським Патріархатом.
– І що він зробив?
– Наскільки мені відомо, його Блаженство не прийняв делегацію цих священнослужителів.
– Він не прийняв делегацію. Так. Тож як має виглядати вихід зі складу Московського Патріархату? Оскільки Митрополит Онуфрій стверджує, що УПЦ вже розірвала зв’язки з РПЦ, в УПЦ не поминають Патріарха Кирила на церковних службах. Чому це не переконливо для українського уряду? Чому ви вважаєте, що УПЦ все ще повʼязана з РПЦ?
– Митрополит Онуфрій зробив сміливий крок у 2022 році, але цього недостатньо, тому що Українська Православна Церква все ще є частиною Російської Православної Церкви. І коли український парламент ухвалював цей закон, український парламент наголосив, що цей закон мав законну (легітимну) мету — покласти край впливу Російської Православної Церкви, яка не тільки ворожа Україні, але й відкрито заявила, що ми повинні знищити Україну.
– Так, ми знаємо про цей факт.
– Ось чому цей закон має законну (легітимну) мету. По-друге, цей закон абсолютно сумісний з процедурами демократичного суспільства, тому що остаточне слово належить суду, а не очолюваній мною службі, парламенту чи уряду. Тільки суду. Суди розглядають кожну окрему справу. Це по-друге. По-третє, цей закон не зазіхає на совість вірян, тому що підпорядкування Московському Патріархату не є частиною православного вчення. Ось чому я вважаю, що цей закон абсолютно сумісний з демократичними нормами та міжнародним правом у сфері свободи совісті.
– Я хотіла б поставити ще запитання. Періодично трапляються фото- та відеоматеріали, на які потрапили бійки за церковне майно. Ви стверджуєте, що такі силові методи захоплення майна є не урядовою ініціативою, а ініціативою окремих груп людей?
– Я хотів би дати конкретну відповідь на це запитання. Було кілька випадків, коли люди казали, що вони не можуть бути у підпорядкуванні Московського Патріархату й хотіли б приєднатись до Православної Церкви України. Інша ж частина вірян, яка становила меншість, не хотіла зраджувати свого священика і намагалася захистити свій собор (храм). Але у 2024 році таких інцидентів було не більше шести.
– Отже, ви кажете, що уряд та закон не виправдовують насильство чи застосування сил правоохоронних органів для захоплення церковного майна?
– Абсолютно ні. Дякую.
– Це все, що я хотіла запитати. Тепер інше конкретне питання щодо дуже розрекламованої проблеми. Чи були ченці Києво-Печерської Лаври, або Київської “Обичевской Лаври” примусово виселені зі свого монастиря, чи ні? Чи могли б ви повідомити нам, що з ними сталося?
– Дуже коротка відповідь. Ченці Києво-Печерського монастиря (Лаври) все ще перебувають у монастирі. У верхній частині цього монастиря (Лаври) є ченці Православної Церкви України (ПЦУ). В іншій частині цього монастиря (Лаври) є ченці Української Православної Церкви (УПЦ).
– Що б ви сказали тим, хто стурбований тим, що Президент Зеленський або представники Офісу Президента вороже ставляться до Української Православної Церкви, або навіть до православного християнства, або навіть до християнства загалом? Таку інформацію можна почути з різних джерел. Наприклад, у Сполучених Штатах я чула, що нібито уряд Зеленського вороже ставиться до християнства.
– Це абсурд. Абсолютний абсурд. В Україні 35 000 релігійних громад, і здебільшого це християнські громади. А американці, західні європейці, які відвідали Україну, сказали, що Україна все ще є маяком релігійної свободи у Східній Європі. І багато людей з Центральної Азії, з Білорусі та навіть з Росії, яких переслідують за релігійні переконання отримали притулок в Україні. Наприклад, спільноти Свідків Єгови. Україна — це “Біблійний пояс” Східної Європи. В Україні чи не найбільша деномінація баптистів, п’ятидесятників, адвентистів, сьомого дня в Європі. В Україні велика православна громада, одна з найбільших Східних Католицьких Церков в Україні. Отже, це абсолютно абсурд, що Президент Зеленський або уряд України вороже ставиться до релігійної свободи.
– Ви розповідали, що протягом минулих років та навіть зараз важливі державні посади в українському уряді обіймали та обіймають люди різних віросповідань, так? Чи могли б ви розповісти нам трохи про це?
– Так, як я згадував, у 2014-2019 роках Президентом України був православним східного обряду, парламент очолював католик, Секретарем Ради національної безпеки і оборони України був євангельський баптист. Чинний Міністр оборони, дуже важлива посада в країні, що перебуває у стані війни, є мусульманином.
– Він мусульманин?
– Так, він кримський татарин.
– Як його звати?
– Рустем Умєров. Він кримський татарин. Багато людей на вищих посадах в українському уряді є християнами різних конфесій. І, звісно, Президент Зеленський.
Президент Зеленський — етнічний єврей. Отже, Україна має дуже, дуже різноманітний релігійний ландшафт.
– Отже, Ви можете стверджувати, що Україна насправді дотримується цієї традиції релігійної різноманітності, толерантності та свободи? Чи змінилося щось через війну? Чи стала Україна менш відданою демократії та демократичним цінностям і більше цінує, не знаю, сильну руку уряду, яка тримає всіх у покорі? Чи є зміни у відданості України демократичним цінностям?
– Під час війни, згідно зі спеціальним законом, деякі свободи обмежуються (звужуються), але не свобода совісті. Свобода совісті, свобода віросповідання не зазнають обмежень. Що дуже важливо, російські загарбники сподівалися, що Україна буде розділена за етнічною та релігійною ознаками. Але це не так. Українське суспільство консолідувалося. В українській армії ми можемо бачити людей різного етнічного походження: угорців, румунів, євреїв, ромів тощо. Українські християни відправили своїх капеланів на лінію фронту і деякі з них воювали на передовій, де демонстрували дуже героїчні вчинки. У Збройних силах України є не тільки православні та католицькі капелани, але й євангелісти, мусульмани та іудеї.
– Зрозуміло. Чи відомо вам про інциденти на окупованих РФ територіях щодо релігійної дискримінації чи переслідування православних християн, протестантів, протестантських пасторів, людей інших конфесій?
– Російські загарбники є природними, скажімо так, ворогами релігійної свободи.
– Природними ворогами?
– Природними ворогами. Російські загарбники вбили 67 священиків та пасторів на окупованих територіях у різних регіонах України. Наприклад, деякі священики, вбиті росіянами, були на Заході, як от священик отець Казачина був убитий на блокпосту в Київській області у березні 2022 року. Він був з хрестом і в облаченні. Також загинули отець Дударенко та отець Полунчак.
– Чому російські окупаційні сили вбивають релігійних діячів, знаєте, пасторів чи священиків? Я також читала, що багато хто зі священників ув’язнений у російських тюрмах.
– Чому вони це роблять? Я зустрів двох священиків Греко-Католицької Церкви, Отця Гулицького та Отця Гелету, які перебували в ув’язненні близько двох років.
– Два роки вони були в увʼязненні?
– Так і звільнені лише в червні минулого року.
– Я думаю, це був обмін, обмін полоненими.
– Під час обміну полоненими, так.
– Тож чому їх ув’язнили і де саме вони перебували під вартою?
– У місті Горлівка на південному сході України. Увʼязнили їх лише через те що вони були священиками Української Греко-Католицької Церкви.
– Отже, Греко-Католицька Церква, для тих, хто не знає, перебуває в єдності з Римо-Католицькою Церквою, але вони провадять служби за візантійським обрядом.
– Навіть українські священики Української Православної Церкви Московського Патріархату, які відмовилися підпорядковуватися безпосередньо Москві, були ув’язнені.
– Тобто також до вʼязниць потрапили і православні священики?
– Так, наприклад, отець Максимов був засуджений строком на 14 років увʼязнення у Пологівському районі Запорізької області.
– Засуджений на 14 років російським судом, на окупованих територіях за підозрою у шпигунстві. Він і досі у в’язниці?
– Так. А також багато українських пасторів й священиків досі перебувають у в’язницях, на окупованій території або в Росії. Також понад 100 кримських мусульман зараз увʼязнені.
– Багато з цих речей я не знала. Я здивована, що ми майже ніде не чуємо про переслідування з боку російських військових сил щодо людей через їх приналежність до певних церковних юрисдикцій чи конфесій.
Насправді ми перебуваємо у інформаційній бульбашці, де переважно чуємо лише про якісь порушення у сфері релігійної свободи з боку уряду Зеленського і все. Я вважаю що дуже корисно отримати таку додаткову інформацію, щоб побачити те, з чим ще Україна стикається і чого варто боятись людям, якщо російські війська захоплять більше територій, хоч я не думаю, що це можливо через дуже стійкий опір, яким їх стримують українські військові.
У будь-якому разі, тож, чи могли б ви, будь ласка, торкнутися питань шкоди, заподіяної релігійній свободі та добробуту церков в Україні внаслідок російської військової агресії проти України?
– Російські загарбники пошкодили або зруйнували, або повністю знищили понад 630 соборів, молитовних будинків та місць богослужіння.
– Я цього не знала.
– Шістсот тридцять. І деякі з цих соборів були знищені навмисно.
– Навмисно націлювалися на церкви.
– Так. Коли Патріарх Кирил говорить про своє ставлення до Української Православної Церкви і коли він змушував священиків та єпископів писати його ім’я як “Господин и отец” й поминати його ім’я як “Господин и отец”, він можливо, має на увазі, що росіяни, за його благословінням, вбили 14 священиків Української Православної Церкви.
– Чотирнадцять, які належали до цієї юрисдикції.
– Так. І жодних співчуттів Митрополиту Онуфрію він не висловив.
– Він не надсилав співчуттів Митрополиту Онуфрію через загиблих священиків.
– Ні. Також абсолютно жодного слова про понад 180 соборів Української Православної Церкви, зруйнованих росіянами під час цієї війни. Тільки соборів.
– Тільки соборів.
– І жодного слова про відомий Спасо-Преображенський собор в Одесі. Так.
– Спасо-Преображенський собор в Одесі.
– Про собор у Сумах. Про собор у Запоріжжі. І їх бомбили.
– Ми знаємо, що їх бомбили росіяни. Дуже вам дякую. Я хотіла б поставити вам своє останнє запитання, оскільки ми наближаємося до завершення цього дуже цікавого для мене інтерв’ю. Я хотіла б запитати вас як людину, яка є частиною українського суспільства, а також політичного життя, яку позитивну роль відіграла християнська віра в суспільстві, у вашому оточенні, у цей дуже важкий час війни? Знаєте, коли люди просто травмовані? Я була тут лише пару днів й мені довелось побувати в бомбосховищі вночі.. Тож як християнська віра… чи можу я поставити вам особисте запитання? Ви християнин?
– Так.
– Тож як віра відіграє позитивну роль у цей важкий час?
– Я, як релігієзнавець, знаю, що під час війни релігійні почуття, ймовірно, більш чутливі, скажімо так. І під час війни… Вони більш гострі або загострені. Під час війни багато людей звертаються зі своїми життєвими історіями до священиків та до своїх одновірців. Я бачу як люди намагаються знайти розраду та, ймовірно, підтримку від церкви та від церков у множині (різних церков).
– Від різних церков, так?
– Дуже різних. І як не кожної неділі, а у будні дні люди збираються в молитовних будинках, йдуть до місць богослужіння. Люди їдуть до собору в Бучі. Це місце паломництва. Це місце пам’яті. Пам’яті про двомісячну й дуже трагічну окупацію росіянами. І, ймовірно, деякі люди запитують себе: Де Бог? Це питання звучить ще з часів Другої світової війни.
– Ви ставили собі це питання?
– Я вірю, що всі люди ставлять це питання, і є деякі, як сказати, вічні питання для християн.
– Деякі вічні питання. Вічні, так. Я думаю, що людям було важко боротися з деяким тріумфом несправедливості.
Чи була справедливість після Другої світової війни? Я маю на увазі, скільки людей притягнули до відповідальності? Гітлер вчинив самооубство, але він не помер страшною смертю в газовій камері, так? А скільки нацистів насправді судили в Нюрнберзі? Дуже невеликий відсоток, так?
Де справедливість? Чи буде перемога? І якщо її не буде, знаєте, для хороших хлопців.
Отже, я розмірковувала над цим і думала, що сам Ісус Христос був тим, хто зазнав найгіршої несправедливості. Він помер. А потім Він знову воскрес, але Він не воскрес, щоб прийти і покарати в спосіб, який ми бачимо, або притягнути до відповідальності римських солдатів, фарисеїв і книжників, які кричали: розіпни Його, весь цей великий натовп. Отже, я думала, що Божа справедливість тріумфувала в спосіб, який люди не очікували, хоча апостоли, навіть апостоли безпосередньо перед Вознесінням Христа, казали: хіба Ти не збираєшся… або коли Ти відновиш царство Ізраїлю? Вони кажуть це безпосередньо перед Його вознесінням. Отже, ці думки…
– Іноді, вибачте, іноді людям потрібен тріумф справедливості негайно. Так, так. Прямо тут, у цей час, і вижити непросто.
– Я думаю, що наша віра має послання, і справедливість є. Справедливість є, але коли учні запитали Ісуса: чи Ти збираєшся… чи зараз Ти відновиш царство Ізраїлю? Він каже: не ваша справа знати часи і терміни, які Отець встановив Своєю владою.
Отже, є Божа влада. Вона не завжди виражається в той час і в тому темпі, як ми того хочемо. Я просто кажу це для всіх, хто цікавиться або бореться з цим питанням тріумфу несправедливості, знаєте, справедливість є, але часи і терміни… і що нам дана певна влада, ми можемо говорити правду, ми також можемо сприяти боротьбі, яку Україна веде проти цієї, знаєте, агресії, що насувається на неї, і вона воює доблесно. Божа справедливість є завжди, але ми не завжди бачимо, як вона проявляється в той час, який ми могли б очікувати. Вікторе Євгеновичу, чи могли б ви завершити нашу розмову тим, що ви ще хотіли б сказати нашим глядачам, а я не дала вам сказати?
– Ймовірно, я хотів би звернутися до ваших глядачів з дуже, дуже простою думкою. Я вважаю, що ситуація навколо цієї війни дуже проста. Є агресор, а є жертва агресії. Ось чому ми, я маю на увазі українці, скажімо так, не раді, коли деякі релігійні лідери говорять про складність цієї війни, про спроби поставити на один рівень агресора та жертву агресії, коли вони намагаються підтримати присутність Російської Православної Церкви у Світовій Раді Церков. Це образливо для українських християн. Ось чому я хотів би сказати вашим глядачам, що, на мою думку, лідер або предстоятель Російської Православної Церкви не є релігійним лідером. Патріарх Кирил обміняв свій соціальний капітал на державну підтримку. Наприклад, він не покладався на духовний авторитет, коли йому потрібно було дисциплінувати монастир-бунтар на Уралі. Він просто відправив туди ОМОН.
– Так.
– Ми маємо відокремити під час війни справжніх духовних лідерів від тих, хто ними прикидається.
– Отже Ви не вбачаєте у ньому духовного чи релігійного авторитету, а виключно політичний. Гаразд. Дуже вам дякую, Вікторе Євгеновичу. Я хочу просто подякувати вам за те, хто ви є, а також висловити своє співчуття вам та українському народу, якщо це чогось варте. Дуже вам дякую. Слава Україні!
– Героям Слава!