Дарія Морозова, член Софійського братства
Днями прочитала двоїстий відгук про Софійське братство, опублікований каналом “Народність Традиція Православ’я”. На думку автора, «Софіївське братство – це чудова і потрібна ініціатива, але вона охоплює переважно ліберально налаштованих людей», тоді як більш консервативні православні буцімто лишаються за її бортом. Для останніх навіть пропонують створити альтернативну структуру, «Антисофіївське братство». Автори цілком слушно окреслюють дихотомію, яка склалася в українському суспільстві: заведено вважати, що ПЦУ – «ліберальна» громада, схильна до «модернізму», реформ і всіляких нововведень, тоді як прихистком консерватизму є проросійське крило УПЦ. Такий стереотип насправді існує, але він навряд чи відповідає дійсності.
По-перше, за моїм особистим досвідом, у обох юрисдикціях є і свої «фармазони», і свої «дремучі ретрогради», у цілком співставних пропорціях. По-друге, мені здається, що обидва ці поняття – «лібералізм» і «консерватизм» – ми вживаємо не зовсім правильно. Слово «лібералізм» походить від лат. liberalis – «вільний, незалежний», отже головний сенс цього підходу полягає у визнанні прав і свобод іншої людини, а не у постійному прогресі чи розриві з традицією. Подібним чином, коли кажуть про «консерватизм», зазвичай мають на увазі схильність до заборон, спротив усяким змінам (чимось таким віє від вжитого авторами виразу «традиції і порядок»). Однак, по суті, «консервативний» підхід означає лише повагу до минулого і бережливе ставлення до наявного стану речей (як-от у медицині «консервативне» лікування – це нехірургічна терапія). У релігійному житті консерватизм виражається як прихильність традиціям Церкви. Таким чином, ці два підходи не є такими взаємовиключними, як їх зазвичай представляють. Повага до Передання і шанування вільного вибору цілком сумісні – адже йдеться про традицію, засновану на плеканні людської свободи.
Тож яким є братство – ліберальним чи консервативним? Воно є ліберальним, бо свобода вибору кожного з учасників є для нього одним із головних пріоритетів; і воно є консервативним, бо надихається Традицією українського православ’я, досліджує і розвиває її. Насправді, у Братстві є і доволі радикальні реформатори, і любителі церковної минувщини, до яких я радо зараховую себе саму. Якщо йдеться про мову богослужіння, серед нас є прибічники і сучасної української, і давньої богослужбової мови України – церковнослов’янської у Київському ізводі (особисто я найбільше люблю служби, що поєднують обидві ці мови). Якщо йдеться про календар – ми не робимо кумирів ані з юліанського стилю, ані з новоюліанського і з розумінням ставимось до бажання чи потреби братчиків служити за тим чи іншим календарем. Зараз братство готує видання церковного календаря з двома стилями. Якщо йдеться про ті чи інші особливості богослужіння – ми теж вважаємо їх справою смаку кожного настоятеля і кожної громади. Зокрема, братство з ніжністю ставиться до традицій давнього українського співу, їх вивченням і відродженням займаєтся у нас спеціальна комісія, яка нещодавно провела в Рівному регентський практикум на цю тему.
Отже, я гадаю, Софійське братство долає – церковнослов’янською, «упразняє», тобто позбавляє надмірної ваги – надумані дихотомії, ламаючи затісні стереотипи щодо церковного життя. Тому навряд чи Софійське братство потребує якоїсь «антисофійської» альтернативи: у нас і так, безперечно, знайдеться місце і для лібералів, і для консерваторів. Хоча мало хто може, подібно ап. Павлу, для всіх стати усім (1 Кор.9:22), – на це здатна велика розмаїта спільнота друзів, до якої ми усіх запрошуємо.