Фрагмент доповіді «Екосистемний підхід як методологія формування спільного належного і гідного майбутнього: місце і роль церкви», представленої 17 вересня 2025 р. на Круглому столі «Від розвіювання міфів до пошуку спільного блага: сучасні діалогові ініціативи в українському православ’ї та перспективи післявоєнного відродження», організованому «Софійським братством» за підтримки фонду «The Centre for Humanitarian Dialogue (HD)», проведеному в межах спільного проєкту «Софійського братства» та німецького фонду «Renovabis» «Сучасне Українське Православʼя: руйнування міфів заради примирення православних в Україні та консолідації українського суспільства». «Софійське братство» може не поділяти позицію спікерів, також окремі думки представників братства, висловлені в рамках проєкту, можуть не представляти консолідовану позицію «Софійського братства».
Екологічний спосіб життя, інклюзивна освіта, інтегральний світогляд, збалансоване функціонування, духовна вкоріненість, відкритість сакральному, життєдіяльність у статусі відповідального господаря дарованого Господом для догляду й збереження земного дому – ось що робить життя людини змістовним й цінним понад біологічними потребами та матеріально вичерпною успішністю.
Оксана Горкуша, к.філос.н., ст. наук. співр. ВР ІФ НАНУ
Частина 1: Екосистемний підхід як методологія формування спільного належного і гідного майбутнього
Каталізатором такої переміни свідомості, як ми вже бачили на прикладі зміни ставлення до екосистеми ШІ, є застосування умови швидкого і неминучого кінця, що спонукає прагнути здійснити екзистенційний стрибок через прірву небуття на новий рівень життя (або ж змінити свій статус, підхід до ситуації і функціонал на той, який би відтермінував кінець системи і продовжив існування).
У разі, якщо може загинути ціла екосистема, загибель (тією чи іншою мірою) чатує й на усі її підсистеми та включених індивідів. Умова ймовірності швидкого кінця світу змушує нас (кожного свідомого включеного суб’єкта) переглянути своє ставлення як до цілої екосистеми, до кожної вміщеної у ній підсистеми, до кожного співпричетного індивіда й наявної речі. Замислитись над збільшенням нашої міри відповідальності й необхідності обмежити індивідуальні споживацькі потреби загальноекосистемною користю. Та ще більше – врахувати не лише інтерес кожного зокрема та цілої системи загалом, але й Задум Творця, узгодивши з ним наші персональні сподівання й зусилля. Власне ось це врахування (інтересів усіх співпричетних суб’єктів, користі екосистеми загалом й задуму Творця, внеску минулих жертводавців і потреб майбутніх поколінь) та розуміння своєї персональної відповідальності за захист, збереження, добробут і розквіт актуалізованого цілим розмаїттям різномовних/різновисловлених змістів світу Богом створеного і є екосистемним механізмом та запорукою виживання як персонального, так і загального.
Щонайменше екосистемний підхід, підтриманий більшістю впливових суб’єктів, стає рецептом відтермінування кінця екосистеми та запобігання катастрофі її остаточного руйнування.
З початком повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну умова наближення Кінця Світу критично увиразнилась, адже до чинників хижацько-споживацького підходу людини до середовища (включно із суспільним) та безвідповідального хазяйнування в усіх сферах, що призело до глобальних кліматичних змін, додались геополітичні зловживання диктатур – щонайбільше Кремля, крах світового порядку, ґрунтованого на непорушності кордонів і повазі до суб’єктності, та тінь Третьої світової війни як засобу загарбання ними додаткових ресурсів. Тож Годинник Судного дня, що вираховував близькість Кінця Світу від 1947 року (початок холодної війни та винайдення зброї тотального знищення), коли його стрілки встановили за 7 умовних хвилин до кінця існування людства, 28 січня 2025 року, засвідчуючи майже невідворотну катастрофу, завмер на 89-тій секунді до опівночі.
Саме злам світового порядку та ядерні погрози росії через те, що Україна не погоджується стати її кривавою здобиччю на сніданок і продовжує запеклу боротьбу проти агресора, стали справжнім каталізатором потенційного апокаліпсису. Ще до демонстративного руйнування усталеного після Другої Світової війни світового порядку загарбницькою війною проти України, переведеною російською федерацією 2022 року у тотальну гено-етно-екоцидну фазу, ситуація видавалась настільки критичною, що у 2017 році (стрілки Годинника Судного дня фіксували час 23:57:30) в Посланні Римського клубу з красномовною назвою: «Come on! Capitalism, Short-termism, Population and the Destruction of the Planet» наполягалось на необхідності термінової зміни людством «ковбойської» моделі панування (бездумне споживання та боротьба за ресурси, які видаються невичерпними, а завойовуваний простір – неозорим як безкінечна прерія) на модель відповідального, технологічного та заощадного господарювання людської спільноти, що шукає у безкрайньому космосі порятунку з дуже обмеженими ресурсами та замкнутою і вже розмежованою територією на борту «космічного корабля». Автори доповіді слушно наполягають, що планета деградує, авторитаризм та фундаменталізм процвітають, спекулятивний капітал переважає. І сучасна криза є не циклічною, а посилюваною. Вона не є лише природною, та має соціальний, політичний, культурний, моральний компонент і щонайперше – є кризою демократії, ідеології та цілої капіталістичної системи і спричинена в основному безвідповідальною діяльністю людини.
Тож мислителі Римського клубу пропонують нову філософію для виходу з цієї кризи, що передбачає необхідність знову опертись на цінності – універсальні, культурно-варіативні, релігійно-сформульовані. Бо ж редукціоністська філософія (методологічний підхід, який полягає в поясненні складних явищ через зведення їх до простіших, базових компонентів або принципів – ред.) виявилась неадекватною не лише для розуміння живих систем, але і для убезпечення від руйнівного соціального та економічного сучасного темпу зростання. Вчені Римського клубу не лише констатували факт, що попередня модель світового порядку не діє, але й наполягали, що людству слід повернутись до цінностей, які б забезпечували підвалини інтегрального світобачення, та, як наслідок – сприяли б відповідальному господарюванню людини. Образ Нового світу, до якого закликають прагнути автори декларації, має знаменуватись появою нових глобальних правил, обов’язкових для дотримання усіма країнами світу. Окремі глобальні суб’єкти не мають права діяти свавільно, особливо коли мова йде про наслідки для цілої планети. То ж у поданій у 2017 році Римським клубом ювілейній доповіді (до 50-ліття) «Давай! Капіталізм, короткостроковість, народонаселення та руйнування планети», висловлено нові пропозиції до концепції сталого розвитку як балансу між задоволенням сучасних потреб людства і захистом інтересів майбутніх поколінь. На думку авторів докладу, сьогодні людство перейшло від моделі «порожнього» (неосвоєні ресурси та невідомі території) до «повного» світу – суспільство досягло меж фізичних можливостей. Базовою ідеєю для нового просвітництва стає ідея балансу (між людиною і природою, між короткотерміновими і довготерміновними завданнями, між потребами сучасних та прийдешніх поколінь, між швидкістю та стабільністю, між приватним та публічним). Отож, йдеться про потребу своєрідного релігійного відродження, але з урахуванням того нюансу, що релігійність не обов’язково обмежена церквою. Релігія стане в нагоді людству саме як «джерело моральних цінностей, стримуючих, обмежуючих чинників».
І ми теж дійшли до розуміння, що напередодні карколомних геополітичних подій (загарбницька війна російської федерації і руйнування світового устрою), які лише підтвердили крихкість світового балансу, опертого на збанальнені «загальнолюдські цінності» (насправді ж – утилітарно-споживацькі механізми), глобальний світ знаходився у загрозливій ситуації і потребував перезавантаження на позасистемних аксіологічних засадах. Бо, як вочевиднювалось, сенсово-ціннісні джерела суспільної єдності вичерпались, і піраміда людських потреб перевернулась, а в суспільній свідомості запанували хижацько-споживацькі інстинкти. Релігійно ж вмотивованим ідеалам жертовності, самозречення, креативності не лишалось місця серед «успішних суспільно-егоцентричних, економічно-ефективних практик». І світ швиденько прямував до свого апокаліптичного вінця.
Економічна криза, екологічна катастрофа, інформаційний хаос, маніпулятивні технології, естетичний колапс, етична прірва, екзистенційна пустка, фальсифікаційний шум, політична зневага поглинали людьску культуру запрограмованою абсурдністю.
Єдине, за що ще тримався світовий баланс, та що було брутально розтоптане чоботом російського загарбника на українській землі й впритул розстріляне «русскім асвабадітєлєм» із почепленим шевроном Спаса Нерукотворного на заплямований українською кров’ю московитський камуфляж – раціональні процедури, демократичний устрій, логічні правила налагодження суспільних відносин, сформовані західно-християнською цивілізацією, яка поставала на Християнському взірці милосердної жертовної любові Творця до створеного, на персональній гідності й свободі волі відповідальної особистості перед Творцем, собою, рідними, іншими.
Ось власне на цьому мали б зосереджувати свої зусилля (включно з теологічними розробками та діяльністю) різні конфесії. Саме відкрившись сучасності в її нагальних проблемах різні конфесії могли б зосередитись в переосмисленні екологічної, економічної, політичної, суспільної, моральної, культурно-цивілізаційної проблем, й шукати способів запропонувати сучасній людині надію на порятунок з передапокаліптичної безвиході засобом оновленої артикуляції сакральних цінностей та священних сенсів. Різні конфесії на кожному локальному комунікативному майданчику могли б обговорювати та у порозумінні й взаємодії шукати сучасних ефективних способів запропонувати людині спасіння від кінечності й абсурдності, повернути змістовність й ціннісну насиченість у свідомість особи, запропонувати цілісний інтегральний світогляд й сприяти життєвому натхненню до відповідального перед Богом та конкретною людською спільнотою світобудування.
Екологічний спосіб життя, інклюзивна освіта, інтегральний світогляд, збалансоване функціонування, духовна вкоріненість, відкритість сакральному, життєдіяльність у статусі відповідального господаря дарованого Господом для догляду й збереження земного дому – ось що робить життя людини змістовним й цінним понад біологічними потребами та матеріальновичерпною успішністю, – ось ті стратегічні теми, в процесі актуалазіації яких доцільно було б порозумітись різним конфесіям, виконуючи власне функціональне призначення й сприяючи виживанню (а в перспективі і розквіту) цілої екосистеми Українського світу, в яку вони включені як підсистеми чи суб’єкти, залежно від самовизначеного статусу:
– спостерігача чи оберігача;
– випадкового тимчасового мешканця чи громадянина;
– інвазійного агресора чи екосистемоформуючого виду;
– бездумного споживача чи самовідданого співтворця тощо, –
а отже виживання цілої екосистеми є запорукою довготривалої функціональної доцільності й цих конфесій.
Далі буде
Джерело: religion.in.ua