Доповідь Сергія Бортника на вебінарі, присвяченому закону про заборону релігійних організацій в Україні
Сергій Бортник, доктор богослов’я, професор Київської духовної академії
Назва нашої панелі містить два пов’язані поняття – «ініціативи знизу» та «громадські». Перше з них може стосуватися не лише теми діалогу між релігійними групами, а й участі місцевої влади. Я вважаю, що прийнятий закон вже дав емоційний імпульс для захоплення парафій Української Православної Церкви. Недавній і резонансний приклад такої агресії на громадському рівні – це захоплення собору в місті Черкаси, яке відбулося 17 жовтня, менше ніж два тижні тому.
Цей випадок яскраво свідчить, що, окрім обговорюваного закону, варто враховувати настрій, сформований агресивною інформаційною кампанією на етапі підготовки до його ухвалення. Такі переходи під тиском і з фізичним насильством не потребують офіційних ознак приналежності та інших процедур, передбачених обговорюваним законом.
У Черкасах ми бачимо приклад злиття місцевої влади та структур ПЦУ у створенні так званої «громадянської релігії». У боротьбі проти УПЦ ідеологи ПЦУ вимагають для себе ексклюзивного статусу. На їхню думку, лише вони є справжньою українською церковною громадою, а їхні конкуренти – проросійські колаборанти без винятків.
З боку УПЦ, цій тенденції протистоїть позиція, подібна до фарисейської. Біблійні фарисеї захищали чистоту віри та виконання закону в точності й повноті. Радикали з УПЦ також відмовляються визнавати будь-які ознаки церкви або «Una sancta» у конкуруючій церковній структурі, включаючи невизнання ключових таїнств, таких як Хрещення та Євхаристія.
Я вважаю, що Україні потрібно відмовитися від цих двох крайнощів ексклюзивізму обох ієрархічних структур та шукати «середній шлях», який би передбачав співіснування обох церковних громад. Тому я хотів би розповісти вам про ініціативу «Софійське братство». Про його діяльність можна дізнатися з вебсайту, який підтримується як українською, так і англійською мовами (https://sofiyske-bratstvo.org/en/). На сайті чітко зазначена основна мета: «Основним завданням Братства є всебічне сприяння міжправославному діалогу для досягнення єдності українського православ’я, консолідація зусиль і підтримка ініціатив православних християн, спрямованих на його розвиток».
Варто зазначити, що члени правління Братства обираються за рівною квотою з трьох груп – УПЦ, ПЦУ та Константинопольського Патріархату. Таким чином, до складу правління залучається третя сторона, яка не є частиною України. Більшість членів ради – це духовенство, але троє з дванадцяти членів – миряни, серед них дві жінки. До квоти Константинопольського патріархату входять громадяни України, які були змушені залишити країну через війну.
Братство було офіційно засноване лише десять місяців тому, у лютому минулого року (див. новини: «Установчі збори громадської організації “Софійське братство” відбулися», https://sofiyske-bratstvo.org/en/constituent-meeting-of-the-public-organization-sofia-brotherhood-was-held/). Проте багато його членів працювали над примиренням в українському православ’ї задовго до цього.
Серед представників поточної УПЦ це група так званих «підписантів», тобто духовенства та мирян, які після початку повномасштабної війни у 2022 році підписали звернення до митрополита Київського Онуфрія із закликом закликати церковне керівництво відмовитися від Московського патріархату.
Значна частина членів Братства від ПЦУ належить до групи «10 тез». Це група, яка підписала список тез від імені священників і мирян, які захоплено прийняли Томос про автокефалію для Православної Церкви України у 2019 році. У багатьох важливих посланнях цих тез звучить заклик до діалогу, відкритості та інклюзивності.
На мою думку, Софійське братство пропонує середній, «третій шлях» між двома шляхами конфронтації, про які я згадав: фарисейською «канонічною чистотою» та об’єднанням на основі концепції «громадянської релігії». У своїх документах Братство критикує «глибоке відчуження, недовіру і створення образу ворога» між двома українськими православними юрисдикціями, що «призводить до взаємної дегуманізації». Вони наголошують на «зрілій потребі відновлення наших відносин, позбавлення від старих претензій і упереджень». Такий підхід свідчить, що «Софійське братство» – це унікальний рух, який прагне поступового примирення в українському православ’ї.
Проте обговорюваний закон негативно впливає на членів Братства. Причина в тому, що парафії УПЦ використовують сотні церковних будівель, які мають формальний статус історичної спадщини, і, згідно із законом, ці будівлі повинні бути повернуті державі. Для комісій, які діють відповідно до обговорюваного закону, формальна приналежність до УПЦ та небажання змінити цю приналежність на ПЦУ є важливішими, ніж активне парафіяльне життя, патріотична позиція парафіян та щирий пошук настоятелями цих парафій шляхів до примирення в українському православ’ї.
Таким чином, формальний підхід обговорюваного закону ставить під загрозу паростки надії на довготривале мирне співіснування двох основних груп православних християн в Україні.