Протоієрей Олександр Сорокін, ПЦУ, Софійське братство
Обговорення можливості створення в Україні Екзархату Вселенського Патріархату в Україні для окремих парафій і навіть єпархій УПЦ МП часто супроводжується непорозумінням і емоційними оцінками. Однак цей процес варто розглядати не як зраду чи альтернативу єдності, а як перехідний і відповідальний шлях, необхідний для збереження життя церковного організму.
Цю ситуацію доречно порівняти з декомпресією у дайвінгу. Аквалангісти, які тривалий час перебували на великій глибині, не можуть миттєво піднятися на поверхню без серйозних ризиків для життя. Їм потрібен час, поетапний підйом і контрольований процес адаптації. Саме так і парафії та духовенство УПЦ МП, які впродовж десятиліть були «глибоко занурені» в проросійську імперську еклезіологічну, канонічну й ідеологічну системи, потребують періоду поступового входження в повну церковну єдність.
Водночас факт, що частина громад і священнослужителів УПЦ МП одразу приєдналися до Православної Церкви України, без проміжних форм, свідчить про інше: вони не були настільки «глибоко занурені» – ані ментально, ані богословськи, ані ідентифікаційно. Для них різкого перепаду «тиску» не існувало, і шлях до єдності був більш природним та безпечним.
У цьому сенсі можливий Екзархат Вселенського Патріархату може виконувати функцію тимчасового декомпресійного простору – не як паралельну модель церковного життя, а як етап шляху до повної єдності.
Щоби такий формат не перетворився на інструмент консервації чи втечі від відповідальності, він має ґрунтуватися на чітких і принципових умовах:
- Визнання Православної Церкви України та співслужіння з нею як невід’ємної умови перебування в єдиному церковному просторі України.
- Чітко окреслена тимчасовість екзархату як перехідної структури, а не постійної альтернативи чи «третього шляху».
Екзархат у такому розумінні – це не компроміс із неправдою і не заміна єдності, а пастирська відповідь на реальність. Відповідь, яка враховує людську, духовну і церковну складність процесів, що накопичувалися десятиліттями.
Єдність не завжди досягається одномоментно. Іноді шлях до поверхні потребує зупинок. Але важливо, щоб вектор руху був чітким, а кінцева мета – зрозумілою.