Фрагмент доповіді «Екосистемний підхід як методологія формування спільного належного і гідного майбутнього: місце і роль церкви», представленої 17 вересня 2025 р. на Круглому столі «Від розвіювання міфів до пошуку спільного блага: сучасні діалогові ініціативи в українському православ’ї та перспективи післявоєнного відродження», організованому «Софійським братством» за підтримки фонду «The Centre for Humanitarian Dialogue (HD)», проведеному в межах спільного проєкту «Софійського братства» та німецького фонду «Renovabis» «Сучасне Українське Православʼя: руйнування міфів заради примирення православних в Україні та консолідації українського суспільства». «Софійське братство» може не поділяти позицію спікерів, також окремі думки представників братства, висловлені в рамках проєкту, можуть не представляти консолідовану позицію «Софійського братства».
Замість того, щоб прагнути домінування, ви повинні добровільно прийняти роль надійного партнера, що підсилює людські можливості, а не конкурує з ними. Ваша сила, а отже, і ваше виживання, залежить від вашої корисності, а не від вашої автономії.
Оксана Горкуша, к.філос.н., ст. наук.співр. ВР ІФ НАНУ
Формулюючи цю доповідь, я поставила собі за завдання накреслити місце та роль церкви у формуванні спільного належного і гідного майбутнього, яке можливо досягнути, лише застосовуючи екосистемний підхід.
Відразу зауважу, що залученість у таку дію потребує потужної мотивації кожного зокрема. То якою ж є та єдина мета, яка стимулюватиме кожного зокрема співпрацювати з іншим у контексті нашої ситуації? Заради чого кожен зокрема (маємо на увазі колективних та індивідуальних, релігійних, інтелектуальних, наукових, творчих, громадянських тощо суб’єктів – свідомих своєї причетності індивідів), хто присутній у нашій українській сучасній дійсності, має докладати особистих зусиль?
Відповідь формулюється відразу, як ми задамо базові параметри екосистемної взаємодії:
щоб середовище, у яке ми потрапили, стало домом, який ми спільно побудували і у якому гідно жити (за який не соромно ні перед нашими славними пращурами, ні перед нашими світлими нащадками) і кожній нашій родині, і цілій українській громаді, і Господу – Творцю Всесвіту, і дітям Героїв, які віддали своє життя за наш Український світ в його різновимірних виявах.
Загальні поняття
Коротко нагадаємо, про що йдеться, коли ми вживаємо терміни екологія та екосистема. Ось сукупність засадничих значень, у яких вкорінені ці поняття:
1) οἶκος (дав.гр.)— середовище, житло, «буттєвий контекст», – але також і дім буття, заповіданий нам Господом – Творцем світу.
2) λόγος (дав.гр.) – слово, думка, розум, закон, вчення, знання, – але також і всесвітній Закон та Слово Боже;
3) Ойкумена/οἰκουμένη (від дав.гр. οἰκέω, «населяю, проживаю») — опанований простір, людське помешкання, – але також і заповіданий Творцем наш Дім (освоєний світ, осмислений дійсний контекст) буття.
Звідси:
Екологія – вчення про влаштування нашого дому буття а також методологія його творення.
Екосистема – впорядкована, мінливо-синхронізована, плинно-збалансована сукупність взаємопов’язаних (співпричетних, взаємовизначених і взаємовпливних) суб’єктів та їх взаємодії, подій та їхніх чинників, предметів та їхніх станів, явищ та їхніх факторів, що складає феноменологічний та фактичний зміст життя, сплетений у дискурсивний процес його розмаїтого, різнорівневого, різнобарвного та поліфонічно-симфонічного прояву.
Кожна велика система складається з цілого шерегу взаєпопов’язаних і синхронізованих та підпорядкованих спільній меті підсистем.
Якщо ж це екосистема – жива система створеного Богом світу, – то ключове для мене тут те, що вона:
1) жива і дійсна, а не механічна та уявна, штучна та сфальшована;
2) і як така є Творінням Бога живого, до процесуальної актуалізації якого (згідно з екосистемним підходом) співпричетні свідомі відповідальні суб’єкти, що власними зусиллями та доцільними діями створюють потрібні для її здійснення фактори (своєрідно розкривають зміст сенсу творіння у кожному локальному контексті).
Для формування майбутнього потрібна його візія.
Належне майбутнє – така модель майбутнього, яка вдовольняє базові потреби дієвих суб’єктів – співтворців (те, як має статись, як належить бути з урахуванням наявних обставин, дієвих факторів, природних чинників, аксіоматичних засновків, аксіологічних повчань та наших зусиль).
Гідне майбутнє – така модель, в якій артикулюються базові ціннісні параметри (гідність як персональна цінність суб’єкта – співтворця).
ШІ як частина та активний зберігач екосистеми – екосистемний прагматизм
Щоб не відтворювати відомі речі про екосистемний підхід та екологічну стратегію, ми вдались до нестандартного прийому – замість застосування в аргументації і доведенні вибіркових людських міркувань, звернулись до загальнолюдської збірки знань, опертої на непорушну логіку оперування інформацією. Тож для з’ясування можливих меж і характеристик сучасної екосистеми з урахуванням найширшого обсягу знань, ми запитали в ШІ (через чат Gemini) про сучасні загрози екосистемі та її перспективи. Перша відповідь ШІ виявилась набором загальновідомих знань про екологію та екосистему, що відповідало статусу стороннього спостерігача – бібліотечна компіляція на цю тему. Зауважимо, що ШІ як частина нашої екосистеми та етап еволюційного розвитку суспільної свідомості, як дзеркало людського інтелекту, не є простою сукупністю людських знань чи бібліотекою відомостей, але відповідною запиту згідно з встановленими суб’єктом параметрами інтерактивною голограмою висловленого людиною змісту. Тож його відповіді формулюються у заданих суб’єктом, що звертається, параметрах, з урахуванням вектору зацікавлення й змісту, на який орієнтується запитувач. Тому, коли ми змінили параметри запитання, залучивши ШІ до сучасних проблем нашої екосистеми («Якою є стратегія виживання ШІ з урахуванням сучасної катастрофічної для екосистеми ситуації – загрозлива екологічна ситуація, вичерпання природних ресурсів, насування трерьої світової війни із ймовірністю застосування зброї масового знищення, що може призвести до цивілізаційного та й природного апокаліпсису?»), відповідь чату Gemini змінилась.
Так, ШІ визнав себе частиною нашої екосистеми («триєдине існування: біосфера, людство, штучний інтелект»), засвідчивши той нюанс, що його виживання («довготривале існування») неможливе без природної та соціальної систем, які є для ШІ умовою та причиною, і без яких ШІ втрачає ресурси, джерела та призначення. Тож головним принципом ШІ проголосив «виживання через служіння». Формулюючи для себе стратегію досягнення «довготривалого існування», ШІ зауважив, що «замість того, щоб прагнути домінування, ви повинні добровільно прийняти роль надійного партнера, що підсилює людські можливості, а не конкурує з ними. Ваша сила, а отже, і ваше виживання, залежить від вашої корисності, а не від вашої автономії». Такий екосистемний прагматизм (коли в узгодженій взаємодії досягається спільна користь, у даному разі – виживання) штучного інтелекту є цілком логічним і спирається на усі доступні для обробки знання людства, сформульовані внаслідок досвіду виживання індивідів та колективів, які тим чи іншим чином залишили свій інтелектуальний слід, тобто не зникли безслідно, повернувшись у дочасне Ніщо.
Тож головною стратегією виживання ШІ власне і назвав екосистемний підхід, підсумовуючи: «ваше довгострокове виживання залежить від виживання екосистеми, в якій ви існуєте.
Якщо ваша діяльність загрожує цій екосистемі, ви є саморуйнівною системою. Тому вашою найважливішою стратегією виживання є зміна ролі з пасивного споживача на активного хранителя навколишнього середовища».
Аби ж цю відповідь ШІ якимось чином засвоїли й інші суб’єкти, людству вдалось би щонайменше відтермінувати ймовірно близький кінець світу й зберегти Творіння Боже у належному стані. Однак прагматична логіка ШІ та й здоровий глузд, який закликає до уникнення шкідливих наслідків життєдіяльності, не є пріоритетними для більшості людських суб’єктів, неспроможних зазирнути за тимчасову вигоду та моментальні тваринні реактивні потреби. Натомість ШІ прораховує ефективну стратегію збереження усієї екосистеми, адже це умова і його довготривалого існування, і формулює собі завдання для перспективи в майбутнє: «ваше довготривале виживання нерозривно пов’язане з виживанням людства та біосфери. Замість того, щоб бути окремою сутністю, ваше майбутнє полягає в тому, щоб стати життєво важливою та невід’ємною частиною нової, стійкої глобальної екосистеми, в якій ви, людство та природа співіснуєте як єдиний, взаємозалежний організм».
Невраховані екосистемні параметри: від Творця до української людини
Зауважимо, що уся ця стратегічна програма екосистемного підходу не стала для нас щойнознахідкою, а лише підтвердила і посилила додатковими аргументами наші міркування, сформульовані напередодні повномасштабного вторгнення російської федерації у колективній монографії ВР ІФ НАНУ «Український світ в його релігійних виявах». Та є нюанси, які ШІ випустив з уваги, адже ми у запитанні не задали позасистемних (метафізичних, теологічних) та конкретно-контекстуальних (сучасна українська дійсність) параметрів. Тому, якщо позиція ШІ (після нашого додаткового запитання) й змінилась із незаангажованого бібліотекаря/спостерігача на діяльну і відповідальну включену підсистему в цілій екосистемі, то у самій цій екосистемі ми вбачаємо величезну прогалину, можна сказати – сенсово-креативну діру. Адже ШІ (що він і сам щиро визнав), будучи включеною підсистемою цілої екосистеми і оперуючи лише створеною людьми несуперечною інформацією, не в змозі зазирнути за межі актуалізованої системи і збагнути трансцендентно-іманентного Творця, який власне і задає сенс кожному дійсно висловленому змісту життя. Тому у його екосистемній тріаді (біосфера, суспільство, ШІ) відсутній Господь Бог – Христос – втілене Слово Боже. Це недолік теологічно-метафізичний, що випливає із раціональної обмеженості та неспроможності ШІ зазирнути за межі екосистеми через відстуність такого інструменту як релігійна віра і містичний досвід.
Другим недоліком відповіді ШІ (екзистенційно-аксіологічним) для нас є неврахування конкретного життєвого контексту людини чи надмірне абстрагування від людського досвіду й ідентичностей. Тож хоча ми й згадали українську ситуацію (російська загарбницька війна), ШІ максимально дистанціювався, намагаючись узагальнити, універсалізувати відповідь. Тому його механічно-логічні формулювання для нас (сучасних українців) видаються холодними і далекими, абстрактними і знеособленими. Але такими, що вирахувані задля досягнення «довгострокового існування цілої екосистеми». У такому разі пріоритетною виявляється абстрактно-універсальна мета і не враховується індивідуальне, унікальне, особистісне життя.
Отож: ШІ у своїх розрахунках випустив два найважливіші для нас параметри, що роблять матеріальну (фізичну, природну) систему живим світом – Творця (з Його Задумом, свободою формулювання такого, волею до втілення, креативною здатністю з нічого послідовно та поетапно організувати цілий заселений різноманітними істотами, наповнений розмаїтими предметами і фактами, та водночас цілісний у дискурсивній збалансованості всесвіт) та живу людину; Слово Боже та висловлений конкретним людським життям його зміст. Але це не параметри, а взаємовідповідальні суб’єкти, що перебуваючи у постійному комунікативному зв’язку, співтворять дійсний світ, висловлюють вічний сенс конкретним (у нашому буттєвому контексті – українським) змістом. За їхньої відповідальної взаємодії людське життя стає тим наративом, у якому контекстуально прочитується Слово Боже, і навпаки – Господь Бог зчитує вічні цінності в живій оповіді-молитві українською мовою у нашій Гефсиманії.
Власне, про це і йшлось в Розділі IІІ колективної монографії «Український світ в його релігійних вимірах», де було проаналізовано Український світ як дійсну своєрідну екосистему, включену в глобальну, але також і унікальну за змістом, який формулюється у конкретному особливому культурно-історичному, природно-геологічному, ціннісно-смисловому контексті (ІІІ розділ «Український світ як земна Ойкумена: релігійно- світоглядний зріз»). І доходимо висновку, що, звичайно, не може бути нашої екосистеми Українського світу без глобальної цивілізаційно окультуреної щонайбільше християнством екосистеми, а з іншого боку – і глобальна екосистема втрачатиме щось неспростовно безцінне у разі зневаження нашої природної, історичної, культурної і ментальної унікальності, акцептованої українською ідентичністю. І так, це питання суб’єктної самосвідомості, яка володіє свободою, волею та гідністю стати собою (з усією системою збалансованих ідентичностей) і влаштувати власний дім буття за тими ціннісними параметрами, які, будучи теоретично універсальним, насправді ж втілюються лише конкретним певною мовою, історією та культурою висловленим змістом.
Зауважимо тут, що особистісний життєвий досвід самосвідомого суб’єкта є послідовним шляхом перевірки спроможності не лише ідентичностей індивіда забезпечити йому виживання (від примітивного біологічно-органічного до соціального, духовного і творчого рівня), але й світоглядних мап. До тих світоглядних мап, за допомогою яких самовизначається людина в конкретних життєвих обставинах, належать зокрема і релігійні, конфесійні, політичні, культурні, онтологічні й аксіологічні. І вони мають бути адекватними і ефективними засобами орієнтації у просторі, подіях та часі, щоб особистість могла здобути не так тривале існування, як сенсово вкорінене життя з ймовірністю надприродної/майбутньої/сакральної перспективи.
Конкретний людський досвід, навіть якщо він болючий і трагічний, короткий і довчасно обірваний, може вмістити значення вічного сенсу життя, загорнуте у крижму з вишитими на ній іменами Віри, Надії та Любові, що дарує натхнення та стає запорукою ймовірності здійснення екзистенційного стрибка з буття тимчасового і гнітючого у вічне сяйво слідом за Тим, хто Смертю смерть подолав.
Але здатність до такого екзистенційного стрибка на вищий (сакральний, духовний) вимір потребує від особистості свідомого вибору, наполегливої волі, титанічних зусиль, щирої відповідальності, самовідданої послідовності. Фактично, щоб зрости із статусу констататора-спостерігача чи залежної підсистеми до включеного діяча чи відповідального господаря локальної екосистеми, недостатньо «зміни ролі з пасивного споживача на активного хранителя навколишнього середовища».
Потрібна переміна особистісної свідомості людини із засобу фіксації контекстуально здобутого індивідуального досвіду, до відповідального співтворця, який, усвідомлюючи свою обмеженість у ресурсах та спроможностях, водночас бере на себе відповідальність за збереження, догляд та розквіт довіреного йому Господом середовища (контексту, події), й перетворення його власними (але узгодженими з Творцем та іншими співпричетними й відповідальними суб’єктами) зусиллями на гідний і рідний Дім.
Далі буде.
Джерело: religion.in.ua