Диякон Ігор Красовський, член Софійського братстсва
Публікація стосовно Софійського братства та його небажання дотримуватись усталених, так би мовити, історичних норм, що сформувались в українському православʼї впродовж століть, є дещо суперечливою. Суперечливою тому, що «Софійській братство» – це спільнота зовсім різних людей і йдеться тут не про конфесію, а про ставлення до богослужінь та церковного порядку у тому числі.
Ось я відношу себе до когорти тих самих лібералів-реформаторів, які так заважають авторам тієї самої публікації. Я вважаю, що церква має бути живою та відкритою. Церква має бути привабливою не лише для людей у віці, які ходять туди за традицією, що склалась у їх родинах, але і для молоді, бо саме молодь успадкує те, що ми створили і саме від них залежить майбутнє нашої держави.
Чому я виступаю за осучаснення церкви? Пояснення максимально просте. Я був одним із тих прихожан, про яких писав раніше. Я ходив до церкви, бо «так треба», я слухав проповідь, бо «так треба», я ставив свічки за здоровʼя лише з правого боку, а за упокій лише з лівого, бо так сказала прихожанка, яка вже сорок років ходить до церкви. Я спостерігав за літургією і не розумів, наскільки важливим є те дійство, яке я маю честь спостерігати.
Неодноразово я зустрічав випадки, коли за одяг, що начебто не відповідає невідомо ким вигаданими правилам, людей виставляли за поріг храму. Люди йшли, не сперечались і не повертались назад, бо що ж то за церква, де тебе не раді бачити у спідниці, дещо вище колін.
Я за те, щоб служба відправлялась усім нам зрозумілою українською, я за те, щоб до людей не було упередженого ставлення через їх одяг, пірсинг чи татуювання, бо усі ці люди прийшли не додому до критиків, а до Бога. Наше завдання полягає у тому, щоб зробити їх перебування у церкві максимально комфортним та усвідомленим. Я виступаю за те, щоб церква адаптувалась до сучасних умов та крокувала у ногу із часом. Я виступаю за те, щоб церква запроваджувала нові, прогресивні ідеї та функціонувала як молодий та здоровий організм.