Анна, Софійське братство
Отже, ви вже не чужі й не приходьки, а співмешканці святим,
і домашні для Бога, збудовані на основі апостолів і пророків,
де наріжним каменем є Сам Ісус Христос, що на ньому вся будівля,
улад побудована, росте в святий храм у Господі,
що на ньому і ви разом будуєтеся Духом на оселю Божу.
До ефесян 2:19-22
Бо ми співробітники Божі, а ви Боже поле, Божа будівля.
Я за благодаттю Божою, що дана мені, як мудрий будівничий,
основу поклав, а інший будує на ній; але нехай кожен пильнує,
як він будує на ній! Ніхто бо не може покласти іншої основи,
окрім покладеної, а вона – Ісус Христос.
1 Кор. 3:9–11
Коли хоче хто збудувати дім на новій ділянці, то спершу звертається до фахівців: вони досліджують ґрунт, перевіряють на наявність підземних вод. Без цього не заллєш міцного фундаменту.
Так і Бог. Коли ми дозволяємо Йому увійти, коли запрошуємо Його у своє життя, — Він не виламує двері, а тихого досліджує наше серце: чи придатне воно для створення оселі Святого Духа. Якщо бачить кривизну, вирівнює її Своєю Любов’ю. але лише з нашого дозволу, запрошення, коли ми цього щиро прагнемо. Якщо помічає приховані води гріха — висушує благодаттю. І лише тоді закладає фундамент: єдиний можливий — Ісуса Христа. Не існує іншої основи для нового серця.
На цьому фундаменті створюється будинок — стосунки з Богом: цеглина за цеглиною. Щодня він стає більшим та міцнішає. А ми навіть не помічаємо, що Господь кладе більше цегли, ніж ми.
Одного дня ми озираємося — і перед нашими очима вже постає не просто виморувана стіна, а цілий дім, у якому мешкають три чесноти: віра, надія, любов. Вікна його з виглядом на небо, а двері завжди відчинені для кожного, кого пошле Господь. І в цьому домі ми не самотні, бо в кожній кімнаті чути голос Отця, що лагідно обіймає, Святого Духа, що надихає та віщує Добру Новину з кожного кутка, і Сина, Який показує, що таке справжня Любов…
Час від часу цей будинок потребує догляду. Якщо ми часто пропускаємо молитви — у серці народжується пилюка байдужості, якщо не читаємо Писання — затуляється світло у вікнах, якщо не каємось — на стіні біля плінтусів розпускається цвіль. Але навіть тоді Він не залишає нас напризволяще: Він приходить, щоби прибрати все зайве, очистити й поновити, як добрий Господар, який піклується про свій храм — оселю Святого Духа.
Його дім — не палац для гордощів, не зачинена вежа ззовні та зсередини, а місце зустрічі людини зі своїм Татом. У ньому щоранку грає молитва: «Возлюблю Тебе, Господи, кріпосте Моя!» І щовечора докладається ще одна цеглина віри, надії та любові — і будинок росте все вище і вище. Його купол не із золота, а з довіри до Того, Хто будує…
А якщо зненацька нападуть бурі випробувань — ми не захитаємось і не розіб’ємося, бо наш фундамент міцніший за увесь цемент світу: він — Христос: і Його руки тримають не лише будівлю, але й нас.
Молитва: Господи, збудуй в моєму серці Свій Дім. Нехай віра, надія та любов стануть у моєму серці не гостями на дві години в неділю, а постійними мешканцями, і нехай їм буде в мені затишно. А коли прийдуть бурі випробувань, не дозволь впасти, бо Ти — моя Скеля. Амінь.