Софійське Братство – громадська організація

Аксіос чи анаксіос? Легітимність під сумнівом

Тетяна Деркач

Отже, ідея митрополита Антонія Паканича про неприпустимість критики єпископату тільки на тій підставі, що єпископат явочним порядком є “хранителями” Церкви та церковного порядку, протирічить в першу чергу самим же канонам. Адже, канонічне право виставляє єпископам дуже великі вимоги – фізичного, морального, віросповідного та соціального характеру. І якщо єпископ їм не слідує, або висвячення відбулось з нехтуванням цих умов, то недоторканість від критики такого єпископа вже ставиться під сумнів. Аксіос або анаксіос? Чи всі домашні єпископа вже були віруючими? Чи має єпископ добре свідчення від зовнішніх? За десятками (якщо не сотнями) критеріїв єпископи УПЦ можуть бути вивержені з сану. Легітимність єпископату тримається не тільки на правильних формулах при хіротонії. І тут не треба зовнішніх аннігіляторів – самі все зсередини делегітимізують. Риба гниє з голови.

От, наприклад, собор в Феофанії 2022 року – це просто дзеркальне відображення слів митрополита Антонія в стилі “від слів своїх засудишся, і від слів своїх виправдаєшся”. В РПЦ рішення цього собору вважають розкольницькими і при переході клірика з УПЦ в РПЦ вимагають засудити цей собор.

Зі свого боку, РПЦ, яка досі легітимізує єпископат УПЦ, ставши інструментом державної політики, в принципі втратила церковність – і митрополит Антоній, очевидно, має проблеми з духовними рецепторами, не відчуваючи цього, не звіряючи діяльність легітимізуючого центру з канонами. От, наприклад,  83-е Апостольське правило, яке має бути чітко застосоване до РПЦ, яка інфільтрувала свій єпископат в державні мілітарні структури: “Епископ или пресвитер или диакон, в воинском деле упражняющийся, и хотящий удержати обое, то есть римское начальство и священническую должность, да будет извержен из священного чина. Ибо Кесарева Кесареви, и Божия Богови”. 

Все, інфільтрація РПЦ в “СВО” делегітимізувала РПЦ як церкву, а патріарха Кирила – як духовного пастиря. Але вона існує як бюрократична організація – плоди її моральної, канонічної деградації ми побачимо дещо пізніше.

“Блажен муж, иже не иде на собрание нечестивых” – ось про що треба крепко задуматись єпископату УПЦ. Є одне але: нечестя не відчувається нечестивими. Якщо у християнина збитий моральний приціл, але він готовий віддати життя за бюрократичну процедуру, сакралізуючи протокол та літургічний символізм, то закінчиться це все відпадінням від Бога, при формальному невідпадінні від Церкви.

Що ми бачимо? Свідчення від зовнішніх оголошується наклепом та цькуванням, а самі зовнішні не тільки розцерковлюються (“розкольники”), але й дегуманізуються (“біси”). В результаті ми спостерігаємо за процесом дегенерації єпископату, який мав би бути інтелектуальним, духовним, моральним взірцем – і саме на цій підставі мав би право пасти овець і отримувати від них пошану і повагу. А так – ок, формально ви маєте право зображувати риштування Церкви, але морального права бути духовними лідерами не маєте. Типовий приклад – митрополит Феодосій Черкаський, чия проповідницька діяльність нагадує штучне інфікування сибірською виразкою.

Це ж стосується і єпископату ПЦУ, від якого хтось ще досі чекає якихось інтелектуальних та моральних проривів. Період кредиту довіри ще не завершено, а раптом кількість перетвориться на якість? Але це трошки інша сюжетна лінія.

Прокрутка до верху