Архімандрит Кирило Говорун
У 2015 році в Гельсінкі відбулася перша конференція, присвячена «русскому миру» — тоді, коли його ще майже ніхто не визнавав. Десять років потому, знову в Гельсінкі, знову відбулася конференція про «русский мир». Тепер його визнають майже всі, хоча в аудиторії й досі є ті, хто, здається, вважає, що все це вигадки таких, як я.
Тези мого виступу на конференції в Гельсінкі:
У травні 2015 року в Софійському центрі в Гельсінкі відбулася конференція «Православна Церква в посткомуністичному суспільстві», організована спільно Волоською академією богословських досліджень і Православною митрополією Гельсінкі. Вона була задумана, зокрема й мною, як можливість обговорити «русский мир» та «політичне православ’я». Саме тоді розпочалися перші непублічні дискусії про «русский мир». У той час майже ніхто не вірив у існування такого явища, і ми виглядали диваками. Минуло десять років, і тепер майже всі визнають його існування. Я кажу «майже всі», бо все ще є люди, які не вірять у це і навіть звинувачують мене в тому, що саме я вигадав «русский мир».
Десять років — це магічне число в еволюції ідеологій. Наприклад, Муссоліні знадобилося десять років, щоб визнати, що те, що він проповідував, було ідеологією, а не просто рухом. Він прийшов до влади у 1922 році, а лише у 1932 році визнав, що сила, яка привела його до влади, була доктриною, і опублікував статтю «La dottrina del fascismo» в Enciclopedia Italiana. Приблизно стільки ж часу знадобилося доктрині «русского мира», щоб визначити себе як ідеологію. Коли ми обговорювали її в Гельсінкі у 2015 році, її ідеологи ще не описували її як ідеологію. Сьогодні ж головні її представники, такі як Олександр Щипков, відкрито називають її єдиною ідеологією, якої потребує Росія, хоча наявність будь-якої ідеології формально заборонена Конституцією РФ. Ми також знаємо, що те, що говорить Щипков, насправді думає і патріарх Кирил.
І фашизм Муссоліні, і «русский мир» Кирила є самоозначеннями — саме так ці ідеології описують себе самі. На мою думку, термін «фашизм» цілком застосовний і до «русского мира». У дослідженнях фашизму існують дві школи: одна вважає, що цей термін можна застосовувати лише до міжвоєнних рухів у Європі, інша допускає його застосування і до сучасних явищ. Я переконаний, що ми можемо сміливо проводити паралелі між фашизмом і «русским миром», оскільки обидві ідеології є реакційними та спрямовані проти лівих ідей — соціалізму та лібералізму відповідно. І Муссоліні, і Кирил воліли називати свої ідеології світоглядами, щоб відмежуватися від догматизму того, чому вони протистояли. Через це їхні ідеології намагалися бути максимально недогматичними, і їхні доктрини будувалися радше на слоганах і жестах, ніж на складних концепціях. Саме тому деякі й досі вважають, що це не ідеології.
Попри заявлену «недогматичність» ідеології «русского мира», постає питання: чи можна застосувати до неї поняття єресі? Це важливе питання, яке ми активно обговорюємо. Дискусія розпочалася після декларації від 13 березня 2022 року. Хоча консенсусу ми не досягли, ситуація нагадує те, як колись багато хто не погоджувався, що «русский мир» існує взагалі, а згодом змінив свою думку. Те саме може статися і з ідеєю «русского мира» як єресі.
Моє особисте бачення таке. Передусім, це, звісно, не єресь у сенсі тринітарних чи христологічних єресей: патріарх Кирил — не Арій, а Щипков — не Несторій. Часто говорять, що це форма етнофілетичної єресі. Однак собор 1872 року не називав етнофілетизм єрессю: він визначав його як явище, що привносить у Церкву національні відмінності та викликає етнічні суперечки. Лише Всеправославний собор на Криті у 2016 році формально назвав етнофілетизм єрессю, імовірно спираючись на те, як це раніше інтерпретувала офіційна преса Вселенського Патріархату. Видання Ἐκκλησιαστικὴ Ἀλήθεια, спираючись на собор 1872 року, охарактеризувало філетизм як «болгарську гетеродоксію» та «вчення антихриста».
Тож чи можемо ми називати «русский мир» єрессю? На мою думку, так, але робити це слід дуже обережно. Нам варто повернутися до найдавнішого поняття єресі, як його розумів святий Іриней Ліонський, який розглядав і викривав дуалізм як первісну, архієресь. У цьому сенсі «русский мир» також може бути названий єрессю. Його можна назвати єрессю і в сучаснішому розумінні.
Нещодавно, перебуваючи в Африці, я часто чув питання: як можливо, що одна православна нація воює з іншою? Це було незручне запитання, але відповідати на нього було необхідно. Я пояснював ситуацію через аналогію з апартеїдом та богослов’ями, що його підтримували і йому протистояли. Обидві течії походили з однієї реформатської традиції, але різко розійшлися — так само, як сьогодні розходяться богословські інтерпретації, що підтримують або відкидають «русский мир», хоча обидві претендують на спадкоємність однієї православної традиції.
Тож моє запитання до присутніх, особливо до представників екуменічних організацій, звучить так: чи була єрессю теологія, що підтримувала апартеїд? Наприклад, погляди Дж. Д. де Тойса (Тотіуса), який називав Бога «Великим Роздільником» народів, що не повинні змішуватися? І чи була єрессю теологія, що підтримувала нацизм, як у випадку Вальтера Грундманна, який стверджував, що Ісус був арійцем, а не євреєм? Запитайте себе: чи були де Тойс і Грундманн єретиками? Якщо ваша відповідь «так», тоді й «русский мир» також є єрессю.
Джерело: t.me/cyrilhovorun
Фото: Андрій Смирнов