Фрагмент доповіді, представленої 17 вересня 2025 р. на Круглому столі «Від розвіювання міфів до пошуку спільного блага: сучасні діалогові ініціативи в українському православ’ї та перспективи післявоєнного відродження», організованому «Софійським братством» за підтримки фонду «The Centre for Humanitarian Dialogue (HD)», проведеному в межах спільного проєкту «Софійського братства» та німецького фонду «Renovabis» «Сучасне Українське Православʼя: руйнування міфів заради примирення православних в Україні та консолідації українського суспільства». «Софійське братство» може не поділяти позицію спікерів, висловлену в рамках проєкту, яка може не представляти консолідовану позицію «Софійського братства».
В Українському світі немає і не може бути єдиного церковного чи політичного центру прийняття рішень та формулювання «правильної точки зору». Адже Український світ – це космос співжиття вільних зокрема і релігійних суб’єктів, кожен з яких має необхідну свободу в сучасних земних умовах для відповідального перед Богом і громадою духовного служіння.
Оксана Горкуша, к.філос.н., ст. наук.співр. ВР ІФ НАНУ
Частина 1: Екосистемний підхід як методологія формування спільного належного і гідного майбутнього
Частина 2: Кінець світу як каталізатор екосистемного прагматизму та спонука для міжконфесійного порозуміння
Нагадаємо, що Український світ – когнітивний ідентифікатор локусу буття тих, хто самоусвідомлюється причетно до України, хто почувається відповідально та відповідно носієві позначника «український/а».
Це той сегмент глобального світу, що:
– артикулюється українською мовою (когнітивна система світорозуміння),
– висловлюється українськими наративами (вісь історіографічної парадигми включно з героїкою та сакральним виміром) в українському ціннісно-смисловому універсумі (аксіологічно-метафізичні параметри).
Коцептом (поняттям) «Український світ» ми позначаємо висловлений впродовж української історії українською мовою, ментальністю, культурою і традицією, опертий на український ціннісно-смисловий універсум (притаманна українській свідомості сенсово-ціннісна система координат) зміст життя.
Зрозуміло, що в поліконфесійній, але традиційно християнській (переважно православній) Україні (хоча вона і є світською за нормуванням суспільного співжиття державою) маємо враховувати рівень причетності релігійних/конфесійних суб’єктів до зародження, формування, формулювання, сучасної артикуляції, генерування майбутнього обрію Українського світу. Тож, віддаючи належне язичницьким віруванням, які претендують на прабатьківську віру русичів, зауважимо проблемність їх автентичності, адже язичницька традиція давніх русичів була трансформована у супутні щоденному життю народу обряди, пісні, звичаї, ритуали, традиції тощо, однак не зберіглась як окремий культуроформуючий віроповчальний наратив. Натомість провідним культуроформуючим віроповчальним наративом з моменту хрещення Русі князем Володимиром стало християнство.
Однак історія українського народу призвела до того, що цей провідний культуроформуючий віроповчальний наратив артикулювався впродовж історії різними церковними інституціями, між якими іноді були досить складні конкурентні стосунки. Тож для Українського світу в його об’ємі історичних нашарувань характерним є розуміння того, що одна провідна розповідь може висловлюватись варіативно, але не суперечно, конкурентними інституціями, вміщеними одночасно чи послідовно у відмінні подійно-геополітичні контексти, але в один україно-цивілізаційний дискурс. І все це може природно (хоч і неусвідомлено) супроводжуватись і доповнюватись додатковими змістовними включеннями язичницького походження. Звідси зрозуміло, що релігійний вимір Українського світу передбачає наявність варіативних інтерпретацій одного віроповчального наративу, доповненого сумісними змістовними включеннями з інших віроповчальних оповідей. Та усі ці віроповчально-наративні теми повинні гармонійно вплітатись у спільний історіографічний (раціоналізована пам’ять) дискурс Українського світу.
Тому розуміємо, що рівень та спосіб причетності релігійних/конфесійних суб’єктів до зародження, формування, формулювання, сучасної артикуляції чи генерування майбутнього обрію Українського дому (заповідана нам Господом Ойкумена як наслідок нашої життєдіяльності, узгодженої з волею Творця – артикульованою українською дійсністю) є різним та залежить від багатьох факторів. Одним із факторів, які є визначними для причетності релігійного/конфесійного суб’єкта до Українського світу, є світоглядна та інституційна ідентичність. Отож маємо враховувати релігійну/конфесійну/церковну ідентичності та те, як вони вписуються в Український світ як світоглядну систему координат, і як інституційний інтерес узгоджується із спільною для Українського світу візією належного й бажаного майбутнього.
І тут буде надважливим те, як самовизначається та чи інша конфесійна інституція (конфесійна та інституційна ідентичність) щодо Українського світу та яку функцію виконує і якою мірою долучається до захисту і розбудови Українського дому. Бо зрозуміло ж, що відсторонений спостерігач / бібліотекар / тимчасовий подорожній / позасистемний космонавт дуже мало впливають на екосистему і не усвідомлюють своєї причетності до її виживання. Натомість
інвазійний агресор, історіографічна, історична, візійна, ціннісна, світоглядна ідентичність якого цілком сформована/узгоджена в іншій екосистемі, почуватиметься в екосистемі Українського світу незатишно, вороже до оточуючих, зневажливо до цілої системи та її природних зв’язків, етичних норм, усталених правил, і своє функціонування зосередить або ж на самовиживання всупереч і на противагу екосистемі, яка йому не пасує, або ж на систематично-ситуативному руйнуванні чужої для нього екосистеми з розрахунком наблизити середовище за складом і способом організації до «рідного» йому.
Тобто фактично стане агентом тераформатування* згідно із тими уявленнями про належний стан речей, носіями яких він і є.
* Тераформування — зміна кліматичних умов планети, карликової планети, супутника чи іншого космічного тіла для приведення атмосфери, температури та екологічних умов до стану, придатного для проживання земних рослин і тварин. Може вживатись в переносному значенні підлаштовування території під Термін вперше запропоновано фантастом Джеком Вільямсоном в 1942 році (ред.).
Натомість природносформований в екосистемі / чи той, хто свідомо обрав Український світ своїм домом, може займати пасивну чи активну позицію щодо захисту та догляду залежно від того, як використовує даровані Господом таланти і доглядає ввірений виноградник.
У будь-якому разі кожен включений суб’єкт в Українському світі має свободу вибору, яку позицію щодо нашої екосистеми зайняти та який внесок у захист чи розбудову Українського дому зробити. І ця позиція може мінятись, як то, скажімо, було із протестантським пацифізмом та відстороненістю від громадянської активності, що сьогодні в багатьох конфесіях заміняється на щирий патріотизм, адже в умовах, коли на твій дім напав агресор, і екосистему, в яку вплетене життя цілої твоєї родини, намагається знищити світовий вбивця, абстрагована позиція самовилученого спостерігача чи випадкового подорожнього є вкрай небезпечною, самовбивчо безвідповідальною.
Наголосимо ще раз, що поняття Український світ має цілком конкретне змістовне, ціннісно-нормативне, культурно-історичне, цивілізаційно-векторне та подійно-контекстуальне наповнення. У релігійному вимірі Український світ має свій сакральний образ, варіативно спроєктований різними конфесіями, що визнають Український світ земною Батьківщиною, місцем місійної діяльності та довіреною Господом домівкою. Але деякі конфесії, наявні сьогодні в Україні, нехтують чи намагаються спростовувати Український світ як бутійний локус через свою пріоритетну ідентифікацію з іншими систематизованими когнітивними образами земного буття – «світами» (наприклад – з «русскім міром»).
Релігійний вимір Українського світу є розгалуженою мережею взаємодії різних церковно-конфесійних інституцій, рухів. У такій мережі взаємодіяти і співжити можуть різні конфесії. Головне, що їх поєднує між собою та узгоджує інтереси –
– спільна дійсність,
– несуперечні уявлення про належне,
– той самий ціннісно-смисловий універсум,
в контексті якого й артикулюються конфесійні парадигми.
В Українському світі немає і не може бути єдиного церковного чи політичного центру прийняття рішень та формулювання «правильної точки зору».
Адже Український світ – це космос співжиття вільних зокрема і релігійних суб’єктів, кожен з яких має необхідну свободу в сучасних земних умовах для відповідального перед Богом і громадою духовного служіння. Але саме тому, що свобода є аксіологічною умовою та засадничою нормою Українського світу, кожна конфесія, чиє віровчення не суперечить змістовному визначенню Українського світу, не протистоїть дійсності і не спростовує власне української історіографії, почувається тут комфортно і вільно.
Міжконфесійні проблеми виникають лише тоді, коли певна церковна інституція намагається утвердити чужорідну («рускоміровську») систему наративів і відверто або ж латентно спростовує незалежність Українського світу та суб’єктність Української держави.
Український світ – освоєний українцями в історичній ретро-, зараз- та футуро- перспективі простір буття, із вкоріненими в український ціннісно-смисловий універсум з його сакральним виміром і відповідно впорядкованими шарами дійсності згідно із артикульованими українським світоглядом моделями влаштування суспільного та природного співжиття, актуалізований у статусі дому, в якому комфортно себе почуває українська політична нація.
Зрозуміло, що підвалинами влаштування українського світу є ті засадничі світоглядні цінності, які сприймаються українцями як безумовні й неспростовні абсолютні константи, на яких тримається змога усвідомлення світу й життя змістовними, сенсововкоріненими й доцільними. Й точнісінько так, як співвідносяться «наш український світ» та «всесвіт», цінності українського світоглядного універсуму співвідноситимуться із цінностями загальнолюдськими – бо це ті самі аксіологічні засновки, але сформульовані українським змістом і специфічно прочитані в українському контексті українською мовою та культурою впродовж нашої історії.
Отже, в поліконфесійній сучасній Україні говорити про якийсь єдиний чітко окреслений світоглядно-духовний обрій не доводиться. Та міжконфесійний діалог може слугувати засобом поступового формування взаємоузгоджених обрисів такого. Але за будь-яких обставин світоглядно-духовний обрій Українського світу лишатиметься перспективним відкритим простором для співтворчості українських конфесій, живим діалогічним процесуально актуалізовуваним предметом для осмислення, завданням для порозуміння та запрошенням до конструктивної комунікації тих відповідальних і причетних до української дійсності суб’єктів, які, будучи репрезентантами українського світогляду, заангажовані та релігійно (конфесійно) натхненні на формулювання такої візії нашого майбутнього, у якій би фіксувались і практично реалізовувались параметри належного стану суспільного співжиття гідних, вільних, ціннісно-вмотивованих громадян України.
Синхронізація релігійної/конфесійної/церковної ідентичності з Українським світом як земною Батьківщиною та місцем місійного служіння призводить до гармонійного світосприйняття вірян, до потенційного відчуття їхньої солідарності/спорідненості/єдності не лише з Богом та одновірцями, але й із співгромадянами (сповідниками інших віровчень чи невіруючими), з якими вони разом переживають одну й ту саму дійсність, яку спільно перетворюють у гідну домівку. За таких обставин різноконфесійні суб’єкти переймаються тими ж контекстуальними подійно-життєвими проблемами та разом шукають способів їх подолання. Тож можна сказати, що вони мають ту саму мету, для досягнення якої користуються спільною мовою та узгоджують свої дії в межах Українського світу. Звідси зрозуміло, що сенсово-змістовною умовою єдності і підставою порозуміння для цих конфесій є саме Український світ – домівка, яку вони разом співпереживають, будують, поліпшують, переосмислюють, вимолюють і вимріюють.
Таким чином, подійно-буттєві виклики (зануреність у спільний емпіричний контекст, суспільні проблеми, небезпеки, загрози) перетворюються на перспективи (вироблення спільних механізмів подолання наявних проблем та формування взаємоприйнятних алгоритмів побудови належного майбутнього Українського дому).
Водночас Український світ з його конфесійною системою є відповідальним суб’єктом світу глобального. Він мав ті самі проблеми, що і глобальний світ, потерпав від тих самих утилітарно-споживацьких практик та популізму політиків, що призвели до екологічної, гуманістичної, аксіологічної, сенсової кризи сучасного світу. Але сьогодні Український світ, потерпаючи від загарбницької, геноцидної за змістом, екоцидної за формою війни російської федерації, є епіцентром розгортання світової катастрофи, локусом, у якому можна діагностувати і знешкодити апокаліптичного звіра, якщо, звичайно, глобальній спільноті стане мужності з відкритими очима зустрітись з дійсністю і наважитись консолідовано діяти, а не втікати в солодку оману непричетності. Натомість Український світ як специфічний контекст усвідомлення наявних проблем містить власне українські пропозиції, вироблені впродовж нашої історії та сформульовані власне українським світоглядом завдяки українському тезаурусу й ціннісно-смисловому універсуму в його змістовній гармонії. Українці наважились вступити в борню і противитись тому монстру, називати його тим властивим ім’ям (терорист і вбивця), якого часто бояться цивілізовані партнери. Українці навчились стійкості й екзистенційному стрибку попри розпач безвиході конкретної ситуації колапсування світової системи, неспроможної зупинити руйнівника, брехуна, гвалтівника, злодія, загарбника та вбивцю жодними міжнародними документами, закликами чи вмовляннями.
Секрет нашої наполегливості у справі виживання полягає у наших світоглядних мапах-кодах: тих самих аксіологічних настановах, екзистенційних і метафізичних переконаннях, засвоєних дораціональними шляхами (казки, легенди, пісні, народна творчість, ужиткове мистецтво тощо), й специфічно-змістовним тезаурусом, що містить своєрідні символи сакрального, вироблені впродовж століть моделі поведінки – усе те, що сприяло історично-культурно-ментальному становленню українців та виживанню наших батьків-дідів-прадідів в кожному несприятливому для українців контексті. І ці моделі поведінки вказують на статус господаря (а не заїжджого ковбоя, байдужого спостерігача чи й прагматичного оберігача) – відповідального, розумного і дбайливого діяча, що опікується цілим домом і кожним присутнім у ньому членом чи організмом зокрема, – притаманний українській самосвідомості.
Український дискурс мислить людину цілісною, водночас вкоріненою в сакральне й дієвою в земному. Для такої людини не складно поєднувати релігійні переконання й наукові знання здоровим глуздом, аби досягти життєвої мудрості вільної особистості – господаря свого життя.
Свобода, гідність, відповідальність, любов до родини і природи – ось ті базові цінності, на яких тримається Український світ. Це саме ті цінності, які обгрунтовує християнство у його конфесійних варіаціях. Саме ці цінності були засадами європейської цивілізації.
Жодної стратегічної суперечності між вектором розвитку сучасної глобальної цивілізації та Українського світу немає. Якщо потрібно переорієнтувати спосіб господарювання людини у світі із хижацько-споживацького на відповідально-заощадний, з прагматично-утилітарного на причетно-залучений, – то ми цю методологію екологічного співжиття засвоюємо з традиційних практик, з міфологічних й історичних наративів, з епосу та етосу народу. Український світ з властивим йому поліконфесійним та полісвітоглядним діалогічним дискурсом цілком вмонтовується в «окрему каюту» того «космічного корабля», який прямує крізь сучасні глобальні проблеми в комфортніше, гуманніше, відповідальніше та чуйніше до цінностей і життєвих сенсів вільних творчих осіб майбутнє. А те, яким чином українські конфесії є дієвими, поважними й відповідальними учасниками громадянської спільноти України, вказує на методологію оновлення релігією своєї функціональної значимості (світоглядної, ціннісно-мотивуючої, морально-регламентуючої, візіє-надихаючої) в сучасному глобальному світі.
Далі буде
Джерело: religion.in.ua