Доповідь представлено 17 вересня 2025 р. на Круглому столі «Від розвіювання міфів до пошуку спільного блага: сучасні діалогові ініціативи в українському православ’ї та перспективи післявоєнного відродження», організованому «Софійським братством» за підтримки фонду «The Centre for Humanitarian Dialogue (HD)», проведеному в межах спільного проєкту «Софійського братства» та німецького фонду «Renovabis» «Сучасне Українське Православʼя: руйнування міфів заради примирення православних в Україні та консолідації українського суспільства».
«Софійське братство» може не поділяти позицію спікерів, також окремі думки представників братства, висловлені в рамках проєкту, можуть не представляти консолідовану позицію «Софійського братства».
Ілона Соколовська, головний редактор «Віче»
Джерело: ютуб-канал Софійського братства
Дорогі братчики, отці, колеги, друзі!
Приємно бачити стільки знайомих облич. Більшість із вас я раніше бачила тільки у віконечку монітора. А тепер — ви в 3D, і навіть звук не треба підкручувати! В офлайні — значно приємніше, ніж через Zoom. Тож вітаю усіх щиро!
YouTube як нова «площа»
У стародавніх греків була агора. У середньовічних українців — віче. А в сучасних— це Телеграм, YouTube, Фейсбук. 73,5% користуються цими майданчиками для отримання інформації. YouTube займає другу позицію після Телеграм. Майже 60% українців є постійними споживачами YouTube-каналів. Дискусійні, соціально-просвітницькі, аналітичні проекти на ютубі – це таке своєрідне сучасне Віче для українців. У цьому віртуальному «соборі», завдяки можливості коментувати, люди так само сперечаються, інколи кричать, інколи аплодують. Тільки замість вічевого дзвону — дзвіночок підписки. Отже, ютуб-канал «Віче» в рамках діяльності Софійського Братства і зокрема проекту «Руйнування міфів»: 21 інтерв’ю, 22 програми діалогів, 285 000 – загальна кількість переглядів.
Мої спостереження
Аудиторія йде не стільки за темою, скільки за гостем. Це показала статистика наших ефірів: перегляди коливаються, і щоразу — своя динаміка.
Хтось дивився, щоб почути позицію «наближених до керівництва» – так мені писали в особисті повідомлення: «Ви знаєте, терпіти не можу цього гостя, але він наближений до такого-то єпископа, тож дивлюсь, бо хочу зрозуміти, що думає владика або представник ДЕСС». Тобто люди сприймають того чи іншого гостя через призму важелів його впливу в суспільстві або доступу до ексклюзивної інформації. Священники і глядачі з діаспори, з-за кордону писали: «Дивлюся вас, бо так маю можливість розуміти, що відбувається в українському православ’ї».
Тож глядач не пасивний — він шукає. Він хоче не тільки відповіді на запитання, а й передбачити розвиток подій. Його неможливо примусити дивитися будь-яку тему, яку ми подаємо. Це добре чи погано? З одного боку — чудово: українці думають самостійно, роблять власний вибір, що дивитися, кого слухати. З іншого боку, перед нами виклик: як формувати об`єднуючий метанаратив для повоєнної України і залучати аудиторію до пошуку спільного блага, – а саме таке завдання ми хочемо поставити перед собою в новому сезоні, якщо люди приходять не стільки за темою, скільки за конкретною особою? Або за темою – тільки, коли вона викликала суспільний резонанс на межі загострення хвороби. Наприклад, такими темами були: ситуація навколо кафедрального собору в Чернівцях, Лаврські мощі, і на самому початку проєкту – тема заборони УПЦ після початку дії Закону № 3894.
І ось тут важлива ремарка про «простір правди». Правда у кожного своя. Для нас, християн, Істиною мало б бути Євангеліє і Христове Слово, але парадокс у тому, що кожен трактує його по-своєму, підлаштовує під власний світогляд, навіть по-своєму інтерпретує євангельські історії, не кажучи вже про сприйняття соціально-церковно-політично-суспільної ситуації за вікном. Тому переконати когось у чомусь в просторі YouTube, на мій погляд, майже неможливо. Та й задача так не стоїть і не має стояти. Ми можемо дати інформацію, показати мислення гостя, розкрити тему, і лише сподіватися, що глядач почує, відрефлексує і стане твоїм однодумцем — або бодай не радикальним ідеологічним ворогом. Але що я можу відзначити щодо наших програм на «Віче»: гості були максимально правдиві й щирі. Були навіть випадки, коли люди відмовлялися від участі, пояснюючи: «Пані Ілоно, у цій темі мені доведеться або лукавити, або брехати, або потім матиму серйозні наслідки для мене й моєї родини. Тож дозвольте цього разу промовчати».
Зміна риторики
На початку проекту: атмосфера в коментарях глядачів була, скажімо чесно, токсична. Переважали коментарі на кшталт:
«Ми — УПЦ, ми з Христом, а ПЦУ — це рейдери і гірше за звірів».
Або:
«Московська церква, ви лукавите! Відповідатимете перед Богом за цю брехню!».
Відчуття, що ми зібрали в коментарях усі сім смертних гріхів — від гніву до гордині.
Але минуло кілька місяців — і раптом тональність змінилася. Це не означає, що всі почали сповідувати однакові ідеї і демонструвати єдине бачення вирішення тої чи іншої проблеми, однак почали проявлятися нотки рефлексії, люди переорієнтувалися з відвертих зневажливих образ в бік опонента на бажання пояснити, аргументувати свою позицію, або ж пропонувати варіанти, що робити задля вирішення конфлікту. Тобто градус толерантності значно підвищився. З’явилися репліки на кшталт:
«Якщо б так думали всі християни УПЦ і ПЦУ, давно була б єдина Церква».
«Дуже цікава зустріч… до таких міркувань варто прислухатися всім. Клубок потихеньку роз’язується. Я – прихожанка УПЦ. В нас повинна бути єдина церква, як в незалежній державі».
А в циклі «Доктрина» ми побачили ще цікавіше: навіть ті, хто завжди намагався «підколоти» опонента, несподівано об’єдналися проти справжнього ворога — російської ідеології «русского міра». Це таке маленьке диво, хоча і передбачуване, бо ми на це сподівались, запускаючи цей проєкт. Це так само, як українці об’єдналися на початку повномасштабної війни. І хоча кількість переглядів цього проекту залишає бажати кращого, я думаю, що цю тенденцію згуртування/консолідації нам потрібно ще проаналізувати в контексті можливості її використання задля досягнення результатів і задач нового виклику для всіх відповідальних українців щодо пошуку спільного блага. У нас українське суспільство важко об’єднується суто заради чогось – бо оце «заради» у нас у кожного своє, така в нас національна риса і характерна для нас ментальність, але ми непогано об’єднуємося проти чогось…. Можливо, на ці точки потрібно тиснути. Таке поле для міркувань я б виділила для себе.
Тож наш підхід на «Віче»: не кількість переглядів, а якість розмови. Так, ми, безумовно, ризикуємо мати менші цифри, зате даємо приклад інтелігентного, конструктивного, поважного, мислячого ведення діалогу, перевірки інформації, уважності до фактів, намагання не хайпувати, але відрізняти фейки від правди.
Тут, друзі, ми ходимо по тонкій межі. Бо завжди є спокуса: «А може, трішки підкрутити шоу, додати провокацій — і перегляди злетять?». Але тоді ми ризикуємо самі стати маніпуляторами. А ми ж бачимо — як це працює в Росії, де священики і пропагандисти виростили цілу армію людей, готових убивати «по слову Предстоятеля».
Тож очевидно, що сьогодні YouTube, в тому числі, формує громадську думку й здатний підвищувати або ж знижувати рівень конфліктності, якщо там працюють просвітницькі формати.
Трохи філософії та Бісмарк
Відома фраза: «Війни виграють вчителі та священики».
Путін, до речі, цю фразу цитує постійно — і робить ставку на РПЦ як на «зброю масового ураження». Думка Бісмарка – хороша, – спаплюжена Путіним, як і все, до чого він торкається. Ми ж на «Віче» взяли цю думку по-іншому: якщо вже війни виграють священики і викладачі, то хай вони виграють їх словом правди, діалогом, здатністю розвіяти маніпуляції й навчити людей чути один одного.
Наші випуски цитували різні православні медіа з діаметрально протилежними позиціями. І нині навіть вже не просто цитують, а роблять висновки і прогнозують розвиток подій в православному українському просторі, спираючись на думки наших гостей. А це вже – визнання, як тих, хто продукує серйозний контент, і дуже висока відповідальність.
І ось головне питання: куди рухатися далі?
Ми всі розуміємо, що YouTube — це вже не просто розвага. Це простір, де формується суспільна думка, де можна сіяти зерна або пшениці, або куколю.
Друзі, якщо нам вдається вчити людей діалогу, бачити ворога там, де він є насправді, а не в сусідові по храму — значить, ми вже працюємо на відродження України.
Завдання «Віче» — залишатися майданчиком, де плекається спільне благо. Не хайп будь-якою ціною, а чесна, конструктивна, розмова. Бо ж суспільне благо — це не абстракція, це конкретні речі: і тут вельми важливою буде можливість почути, зрозуміти суспільство, і коментарі глядачів тут якраз дуже в нагоді, і на цьому тлі об’єднувати і об`єднуватись. Чи всі засоби виправдовуються шляхетною метою в цій роботі? Однозначно, ні, але мені і команді «Віче» важливо почути Вашу думку.
Тож, сподіваюся на зворотній зв`язок. І щиро дякую усім гостям, глядачам і коментаторам нашого каналу.