Відповідь надана під час дискусійної панелі на Круглому столі «Сучасне Українське Православ’я: руйнування міфів заради примирення православних в Україні», який відбувся 29.04.2025 р. у Києві в межах просвітницько-аналітичного проєкту «Сучасне Українське Православ’я: руйнування міфів заради примирення православних в Україні та консолідації українського суспільства», організованого Софійським братством за підтримки фонду Renovabis.
Юрій Чорноморець: Давайте будемо реалістами. Опція номер один: Українська Православна Церква визнає, що Константинополь – це Церква-Матір. Друге – що необхідно подавати апеляції саме туди, що проблеми вирішує згідно з канонами саме той, хто має владу апеляції розглядати. Навіть того, що це просто центр, куди подають апеляції, вже достатньо, щоб вони (УПЦ – ред.) змогли туди направляти свої стопи.
Знову таки, альтернатива яка? Ви подаєте прохання про автокефалію в Москву. Коли було 70-річчя патріарха Кирила, Москва чітко заявила: «Ми ніколи не дамо автокефалії Україні». Це було чітко сказано в Храмі Христа Спасителя перед всіма делегаціями Вселенського православ’я. Коли митрополита Онуфрія на єпархіальному зібранні в кінці 2022 року спитали, «Ми будемо це колись робити?», він каже: «Так, будемо подавати прохання в Москву, коли війна закінчиться». Перше: Москва ніколи не закінчує свою війну – гібридну, культурну, імперіалістичну. Війна ніколи не закінчиться!
Москва продовжує воювати. Сил не буде, а вона буде продовжувати воювати. Відповідно, якщо вони не надали автокефалію тоді, на початку 1990-х, і сьогоднішній патріарх Кирил зіграв велику роль, щоб її не надавати тоді, і тим більше не нададуть зараз. Це очевидно, треба бути реалістами. Ви хочете попросити автокефалію у Москви як у киріархальної церкви? Вона ніколи не дасть. Якщо Македонській церкві серби дали автокефалію, то, відповідно, був пройдений величезний шлях. Хіба що Росія буде окупована, як Японію окупували американці, тоді вони Україні Томос дадуть… Ніколи, ні за що, якщо буде Росія, буде російська влада, а ясно, що вона там буде – будь-яка, якісь «хороші росіяни», які будуть причащатися разом з католиками, і вони не будуть давати автокефалію Україні.
Українська Православна Церква повинна повертатися до реалізму: або автокефалія самопроголошується, або отримується в результаті консультацій, які модерує Вселенський патріарх. Інших шляхів канонічне право і реальна ситуація не дає.
Якщо єпископи не хочуть на це йти, будь ласка, до побачення, дорогі єпископи, ви не справляєтесь з своїми задачами. Подивіться на всю історію, в яких умовах будь-який православний народ оголошує автокефалію.
Йде геноцидальна війна проти народу, а ви юрисдикція українського народу, православних України. Для вас ПЦУ – це порожнє місце, її «не існує», це «політична організація». Ви тут одна тільки справжня православна церква. Чому ви не оголосили автокефалію, коли проти вас ведеться геноцидальна війна? Це вперше в історії відбувається! Це аморальна позиція, це те, до чого призводили Сталін і Гітлер. Сталін хотів випалити в людях совість, зробити з людей слухняний інструмент для будь-яких інтерпретацій…
Ясно, що (в таких умовах – ред.) виникає Софійське братство, бо все, що «живе» в УПЦ і в ПЦУ, розуміє, що навіть не з християнської, а з людської точки зору треба щось робити. Можна хизуватися повними храмами, що ми християни, але якщо випалено фундамент, і знелюднені ці люди – це не віруючі, це фікція віруючих. Ситуація критична, і треба знаходити якийсь вихід – навіть автокефалію кожної парафії оголошувати, вже краще буде, ніж перебувати хоч в якійсь єдності з таким аморальним єпископатом.
Українська Православна Церква заявляє, що вона якось дистанціонувалася від патріарха Кирила. Тут з’являється, наприклад, митрополит Феодосій Черкаський, який не лише поминає, але й зобов’язує поминати патріарха Кирила і який говорить конкретно під час своєї проповіді, що «наш обов’язок – зберегти єдиний духовний, єдиний канонічний простір, який тут існує ціле тисячоліття, центр якого спочатку був в Києві, потім цей центр зараз в Москві, а ми цю єдність повинні зберегти». Реакція синоду – нульова. Архієрейський собор скликається, його виводять за штат? Ні, нічого такого не відбувається. Раз такого нічого не відбувається – ви всі винні конкретно в цьому злочині.
Йде інформаційна війна проти України, її курують окремі єпископи Української Православної Церкви. Ви ставите питання про відповідальність цих єпископів? Ні. Значить, ви всі як епископат в цьому злочині винні, ви всі зараз ведете інформаційну війну проти України. Повинні бути наслідки: по-перше, канонічні, по-друге, юридичні, по-третє, звичайно, сам церковний народ повинен реагувати. Хочете залишитися українцями – потрібна реакція. Хочете залишитися християнами – потрібна реакція. Хочете залишитись, нарешті, православними – то теж потрібна реакція. Тому що сьогодні патріарх Кирил – це єретик гностичного типу. Це суперєресь, маніхейство проповідується замість православ’я. Терпіти все це – значить, зраджувати православ’я, його традиції, Вселенські собори, зраджувати і те навіть, що було до Вселенських соборів. Чекаємо на те, що все-таки піде якийсь процес, і не будуть миритися з цим ні в церкві, ні поза церквою.
Підкреслю: Православна Церква України відкрита до будь-яких моментів. Її архієреї не претендують на те, що вони ідеальні, що це архієреї XXІ століття чи навіть XХ-го. Вони спокійно можуть співслужити з владиками УПЦ, і відповідно приклад в Рівному показує: немає жодної закритості, є відкритість. Хочете – прийдете, завжди знайдеться (спосіб – ред.), як разом жити і служити. Вселенський патріарх взагалі радикально відкритий в будь-який момент. Ні, ми чомусь будемо залишатися з Москвою і вимагати, що ви нас поважайте так, ніби у нас немає ніякого зв’язку з Москвою. Як це так? Не можна ж так, що «ми будемо разом з росіянами, ви любіть нас як українців, ми будемо разом з маніхеями, але ви шануйте нас як найкращих християн». Я вважаю, це абсурд.