Джерело: EUROMAIDAN PRESS
Представники Церкви можуть стверджувати що завгодно, але документи не брешуть — і ведуть прямо до Москви.
Історично пов’язана з Москвою Українська Православна Церква (УПЦ МП) досі залишається частиною Російської Православної Церкви — попри твердження про розрив. До такого висновку дійшло Державне агентство України з питань етнополітики та свободи совісті (ДЕСС) після масштабного розслідування.
У 21-сторінковому звіті ДЕСС вказано: УПЦ МП юридично й канонічно досі підпорядкована РПЦ. Це підтверджує й попередній висновок експертної комісії.
І це відбувається на тлі важливих подій: лише за тиждень до оприлюднення звіту Україна позбавила громадянства предстоятеля УПЦ МП. З серпня 2024 року діє закон, який забороняє діяльність церков, афілійованих із РПЦ, та дає дев’ять місяців на розрив зв’язків із Москвою. Наразі ДЕСС перевіряє, чи ці зв’язки дійсно розірвані.
Попри заяви про незалежність, УПЦ МП веде масштабну міжнародну кампанію із засудження нібито релігійного переслідування в Україні, що особливо знайшла відгук серед американських республіканців — частково завдяки щедрому лобізму.
Канонічна перспектива
На відміну від Католицької Церкви, що має єдиного центру влади в Римі, світове православ’я — це мережа юрисдикцій, які формально незалежні, але часто взаємозалежні через історичні, політичні чи пастирські обставини.
У теорії автокефалія (повна незалежність) — це пастирська потреба. На практиці — поле жорсткої боротьби між Москвою і Константинополем, двома центрами тяжіння православного світу.
Ситуація УПЦ МП — результат століть імперської церковної політики. У 1686 році Константинополь передав Київську митрополію Москві — і відтоді російський контроль над українським православ’ям тривав аж до незалежної України, переживши навіть СРСР.
РПЦ зазвичай надавала своїм юрисдикціям обмежену «автономію», яка не дорівнює справжній автокефалії. Подібну модель отримали церкви в Японії, Латвії, Естонії та Україні.
Справжня автокефалія — це повна канонічна незалежність, без жодних згадок про зв’язки з іншими патріархатами, як це було у випадку з Польською (1948) чи Американською (1970) православними церквами, що отримали повну незалежність від Москви.
Що кажуть документи?
Розслідування ДЕСС базується на двох критеріях:
- Що містять установчі документи УПЦ МП.
- Якою є фактична діяльність церкви.
Ключовим доказом залишається грамота 1990 року, видана патріархом Алексієм ІІ. Саме на цю грамоту досі спирається статут УПЦ МП. У ній сказано, що УПЦ МП має «самостійність і автономію в управлінні» — але з критичною застереженням:
«Українська Православна Церква є пов’язана через нашу Російську Православну Церкву з Єдиною, Святою, Соборною і Апостольською Церквою».
На думку експертів ДЕСС, цього достатньо, щоби встановити підпорядкування Москві.
Церква заявляє, що розірвала зв’язки після вторгнення РФ у 2022 році. Проте:
У Статуті РПЦ, затвердженому в 2017 році, досі існує глава Х «Українська Православна Церква», яка прямо зобов’язує УПЦ МП:
- згадувати патріарха Московського в усіх богослужіннях;
- отримувати миро лише з Москви;
- узгоджувати статут та кандидатуру предстоятеля з Москвою;
- передавати рішення про створення/ліквідацію єпархій на затвердження до Архієрейського собору РПЦ;
- брати участь у соборах РПЦ як її повноправна частина;
- визнавати рішення Синоду РПЦ як обов’язкові.
Таким чином, юридичні й канонічні зв’язки УПЦ МП із Москвою — не розірвано.
А як щодо Помісного собору 27 травня 2022 року в монастирі Феофанія? УПЦ МП посилається на нього як на доказ своєї «незалежності». Тоді дійсно було внесено зміни до статуту, зокрема прибрано деякі прямі згадки про Московський патріархат.
Але, згідно з висновками ДЕСС, це був лише «помітний крок у напрямку незалежності», який «не означав вихід» з Російської Православної Церкви. Чому?
Бо навіть оновлений Статут 2022 року зберіг основну норму:
«Українська Православна Церква діє відповідно до Грамоти Патріарха Московського і всієї Русі Алексія II від 27 жовтня 1990 року».
Ця грамота й досі лишається конституційною основою УПЦ МП.
Чи були видані будь-які документи, що скасовують цю грамоту? Ні. Розслідування не виявило жодної постанови від Собору, Архієрейського чи Священного Синоду УПЦ МП, яка б формально заявляла про вихід зі структури РПЦ. Мовчання — гучне.
Дії УПЦ МП говорять гучніше, ніж слова
Та документи — лише частина картини. Важливо й те, що реально відбувається на практиці.
Після 2022 року РПЦ самостійно перевела кілька єпархій УПЦ МП, розташованих на тимчасово окупованих територіях, у своє пряме підпорядкування:
- три кримські єпархії — у червні 2022;
- Ровеньківська єпархія — у жовтні 2022;
- Бердянська — у травні 2023.
Чи опиралася цьому УПЦ МП? Жодного разу.
Більше того, деякі архієреї УПЦ МП відкрито підтримують російську агресію. Митрополит Пантелеймон із Луганська брав участь у проросійських заходах, святкував річницю патріаршества Кирила.
Так, деякі священники діють на окупованих територіях і ризикують ув’язненням за спротив. Але церковна позиція загалом свідчить про інше:
- тих, хто переходить до Православної Церкви України, — карають та забороняють у служінні;
- натомість, коли Москва відбирає цілі єпархії — мовчання.
У жовтні 2024 року 33 єпископи УПЦ МП засудили такі дії Москви. Чи підтримали їх колеги? Ні. Священний Синод УПЦ МП промовчав.
Це демонструє: церква здатна чинити спротив, якщо хоче. Але Москві — не чинить.
Голос із низів
У 2022–2024 роках священники та миряни неодноразово зверталися до митрополита Онуфрія з вимогою повного розриву з Москвою. Чи були розглянуті ці звернення? Ні. Високі церковні органи залишили їх без відповіді.
Вердикт
Висновок ДЕСС — однозначний: Київська митрополія УПЦ МП залишається частиною Російської Православної Церкви за всіма чотирма критеріями, визначеними українським законодавством:
- УПЦ МП досі належить до структури РПЦ;
- Її документи згадують про підпорядкування Москві;
- Рішення щодо єпархій приймаються в Москві;
- Українські єпископи входять до складу соборів РПЦ.
Чи упереджена комісія ДЕСС?
Це неможливо, — стверджує релігієзнавець і філософ Юрій Чорноморець, який раніше брав участь у роботі експертної комісії, що дійшла до подібних висновків. За словами Чорноморця, висновки Державної служби України з етнополітики та свободи совісті (ДЕСС) ґрунтуються виключно на фактах, а отже, їх неможливо спростувати, про що він заявив у коментарі для Euromaidan Press.
Він зазначає, що складність і деталізація аналізу свідчать про високий рівень експертності фахівців ДЕСС. Більше того, висновки, наведені в документах, підтверджуються прямими цитатами з виступів лідерів Української православної церкви Московського патріархату.
Богослов Кирило Говорун повідомив Euromaidan Press, що ці висновки «відповідають канонічній реальності так, як її розуміють у східному християнстві».
Українська православна церква й досі посилається на статут Московського патріарха 1990 року. Вона продовжує діяти відповідно до статутів Російської православної церкви. Українські єпископи й досі беруть участь у засіданнях російських церковних рад.
Це не тлумачення — це задокументовані факти.
Чому УПЦ МП не розриває зв’язки з Росією?
Шлях уперед на диво простий, вважає Юрій Чорноморець. Українська православна церква повинна офіційно ухвалити рішення про вихід з юрисдикції Російської православної церкви. Вона має повідомити всіх православних патріархів про свій новий статус. Вона також повинна засудити захоплення Московським патріархатом українських єпархій.
«УПЦ повинна почати діяти як автокефальна церква», — наполягає він.
То чому ж вона цього не робить?
Це питання не дає спокою українським релігієзнавцям. Відповідь УПЦ виявляє вражаюче протиріччя.
«Сьогодні УПЦ визнає, що залишається частиною Російської православної церкви, але водночас заявляє, що має намір стати автокефальною», — зазначає Чорноморець. — «І при цьому вимагає від української влади ставитись до неї так, ніби вона вже стала незалежною».
І це ще не все. «Коли єпископи УПЦ діють за межами України — наприклад, у Європі — вони вимагають, щоб місцеві православні ієрархи визнавали їх як представників Російської православної церкви», — пояснює він. Вони хочуть бути незалежними в Україні, але залишатись російськими за кордоном.
Релігієзнавець Андрій Смирнов вважає, що митрополит Онуфрій чекає завершення війни. Чому? «Щоб повернутися до Російської православної церкви».
Юрій Чорноморець дає більш жорстку оцінку: «Керівництво УПЦ зберігає пасивність не тому, що боїться демократичної української держави — воно панічно боїться Путіна». Він припускає, що ієрархи УПЦ побоюються закінчити так само, як російські чиновники, які не догодили Кремлю.
Існує також фінансовий мотив. Впливовий уродженець Росії олігарх Вадим Новинський — який отримав українське громадянство у 2012 році за президентства Віктора Януковича, є дияконом УПЦ і широко вважається головним фінансовим покровителем церкви — нібито переказує кошти з ВТБ Банку прорадикально налаштованим єпископам.
На думку архімандрита Кирила Говоруна, фінансування Новинського може частково пояснити ситуацію. Але лише частково.
Тим часом, історик релігії Андрій Смирнов вважає, що УПЦ (МП) досі не проголосила автокефалію «тому що це призвело б до розколу». Односторонній розрив залишив би церкву без визнання з боку інших православних патріархатів.
«Але за понад три роки вони могли звернутися до предстоятелів церков, могли б відновити спілкування з Вселенським патріархом [розірване у 2018 році – ред.] і попросити про допомогу», — зауважує він.
Іронія очевидна. Хоча, як зазначає Юрій Чорноморець, 74% вірян УПЦ підтримують негайне розірвання зв’язків із Москвою, їхні єпископи вперто тримаються за російську залежність, яку українське законодавство тепер однозначно забороняє.
Що буде далі?
«Новий закон зберігає за вірянами УПЦ МП право вільно здійснювати богослужіння, проводити зібрання та утримувати власні храми», — пояснює Юрій Чорноморець. «Але він позбавляє їх привілеїв користування приблизно 3 000 релігійних споруд, що належать державі як історичні пам’ятки чи комунальна власність».
Він звертає увагу і на обмеження закону.
«Санкції надто м’які — втрата статусу юридичної особи для релігійних громад, монастирів, семінарій, єпархій та Київської митрополії, але нічого, що можна було б вважати справжньою “забороною Російської православної церкви”».
Державна служба з етнополітики та свободи совісті (ДЕСС) тепер сформує перелік релігійних організацій, пов’язаних зі забороненою структурою Російської православної церкви. «Якщо парафія потрапить до списку й не усуне афіліацію, але при цьому користується державною власністю — договір оренди буде розірвано», — каже Смирнов.
Проте масових переслідувань не буде. Основна увага зосереджена на самій Київській митрополії.
Смирнов вважає, що митрополит Онуфрій може скликати собор єпископів, щоб оголосити про незалежність УПЦ у відповідь на вимоги ДЕСС.
Однак 75-річний митрополит, який формувався в Московській Троїце-Сергієвій лаврі, належить до покоління церковних ієрархів, світогляд яких залишився глибоко пов’язаним з традиціями Російської православної церкви — незалежно від політичних обставин.
Чому має значення, чи залишається УПЦ МП підпорядкованою Москві?
Від початку повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році Україна намагається спонукати УПЦ МП, яка має 8 097 парафій (проти приблизно 9 000 у незалежній ПЦУ), розірвати зв’язки з Москвою — щоби зменшити російський вплив у країні під час війни.
УПЦ МП десятиліттями вважалась інструментом м’якої сили Кремля, що просував ідеологію «русского міра», яка бачить Україну не як окрему державу, а як частину «Святої Русі».
Як зазначає Андрій Смирнов, церква поширювала наративи, що Україна має бути провінцією Росії, а не суверенною нацією.
Ставки тут виходять за межі богослов’я.
Росія неминуче зберігатиме вплив на політичну та релігійну ситуацію в Україні, якщо Московський патріархат залишиться. Саме тому не лише Україна, а й країни Балтії шукають способів усунути російський церковний вплив.
Друга за величиною православна конфесія в Україні стоїть перед вибором: справжня незалежність або подальше підпорядкування церкві, яка благословляє ракети, що падають на українські міста.
Джерело: EUROMAIDAN PRESS