Відповідь надана під час дискусійної панелі на Круглому столі «Сучасне Українське Православ’я: руйнування міфів заради примирення православних в Україні», який відбувся 29.04.2025 р. у Києві в межах просвітницько-аналітичного проєкту «Сучасне Українське Православ’я: руйнування міфів заради примирення православних в Україні та консолідації українського суспільства», організованого Софійським братством за підтримки фонду Renovabis.
Вʼячеслав Горшков: Хочу нагадати, що у нас розподіл насправді відбувається не між спільнотами умовного Огієнка і Брячанінова, а на іншому рівні. Просто [треба – прим. ред.] спитати пересічних православних, хто з них пройшов катехізацію, хто з них знає Священне Писання, взагалі знайомих хоча б з новозавітніми текстами? Тут проблема.
Інша проблема: у нас найголовніше богослужіння в православних церквах називається «літургія», спільна справа. Вона там є? Я не впевнений. Я колись робив курс «Біблія і літургія», так от, літургійні тексти допомагають зрозуміти, як це задумувалося від початку. Тобто, літургія – це має бути вершина життя з Богом протягом тижня, коли люди збираються і їм є чим обмінятися – досвідом життя з Богом. У нас зараз такого, вибачте, взагалі не знайти.
І я знаю, що незалежно від того, хто в якій православній юрисдикції, навіть в якій взагалі релігійній спільноті (тут можна виходити за межі православ’я і навіть за межі християнства), там, де люди реально живуть з Богом і шукають Його, і між ними є діалог, коли вони обмінюються досвідом Богопізнання, то між такими людьми буде набагато більше спільного, ніж між людьми однієї юрисдикції, але які одні живуть з Богом, а інші не живуть.