Доповідь представлено 29 квітня 2025 р. на Круглому столі «Сучасне Українське Православʼя: руйнування міфів заради примирення православних в Україні та консолідації українського суспільства» організованому «Софійським братством» за підтримки фонду «Renovabis». «Софійське братство» може не поділяти позицію спікерів, також окремі думки представників братства, висловлені в рамках проєкту, можуть не представляти консолідовану позицію «Софійського братства».
Андрій Смирнов, доктор історичних наук, професор Національного університету «Острозька академія»
У православному середовищі значного поширення набули церковні історичні міфи. Я вважаю, що історія впливає на сьогодення, і те розділення, що ми маємо, в тому числі міжюрисдикційне, це наслідок певних історичних подій і певних історичних міфів, які дуже живучі. Російська пропаганда продовжує багатовікову традицію спотворення та перекручення української історії, використовуючи її як soft power (м’яку силу), а іноді навіть і як sharp power, певну гостру силу, у цій геноцидній війні. Але, якщо повертатися до церковних міфів, то мені пригадалися дебати на телебаченні між Людмилою Олександрівною Филипович і спікером Української православної церкви митрополитом Климентом. Коли журналістка його запитала «Владико, а яка є Церква-матір для УПЦ?», то він не зміг відповісти на це питання. Я думаю, що митрополит знає, але побоявся сказати правду, що сьогодні в УПЦ існує великий міф про те, що Церквою-матір’ю для неї є Російська православна церква. І ми це бачимо на наприкладі поминання Московського патріарха як першоієрарха. Багато владик і священників продовжують його поминати за богослужінням попри рішення Собору в Феофанії та зміни до Статуту про управління УПЦ. Навіть митрополит Онуфрій, який змінив диптих, все одно поминає Московського патріарха – у видозміненому вигляді, але продовжує його поминати.
Свого часу викладач Київської духовній академії архимандрит Митрофан Божко написав спеціальну статтю, де спробував розібратися у двох поняттях: що таке «Церква-матір» і що таке «кіріархальна Церква»?
Хоча в грецькій традиції «кіріархальна Церква» не використовується, але є поняття «кіріарх», першоієрарх. Отець Митрофан справедливо розмежовує ці поняття і показує, що є різні значення цього терміна «Церква-мати». Є еклезіологічне розуміння – «Церква свята, соборна і апостольська», це і є вселенський вимір цього поняття «Церква-матір». А є вужчий, історичний вимір поняття «Церква-мати», коли через місіонерську діяльність одна помісна Церква дала початок іншій. Це автокефальна церква, яка поширює Євангеліє, яка навертає сусідні народи і, відповідно, встановлює певну свою церковну структуру або юрисдикцію на якійсь території, і з’являється залежна від неї локальна, помісна церква, чи то автономна, чи самоврядна, чи екзархат — це вже не має значення, як вона називається. Але важливо, я так вважаю, що ця материнська церква благословляє або затверджує вибір очільника цієї локальної «дочірньої Церкви», або «Церкви-доньки».
І на прикладі історії України ми бачимо, як Вселенський Константинопольський патріархат після Володимирового хрещення у X столітті створив свою юрисдикцію на території давньої Руси-України. Була створена Київська чи Руська митрополія, першими митрополитами якої були греки. І ця візантійська спадщина сильно вплинула на формування Київської митрополії та її ідентичності. Це об’єктивний факт. Звичайно, отець Митрофан, як історик і богослов, визнає, що Константинополь історично є Церквою-матір’ю для Української православної церкви. Але далі він апелює до поняття «кіріархальна Церква», яке є в російському церковному праві. Зокрема, відомий каноніст протоієрей Владислав Ципін в своїх статтях і підручниках згадує цей термін на позначення Автокефальної Церкви, в юрисдикції якої знаходиться автономна Церква або церковна область на правах самоврядування чи екзархату, і стосовно якої вона має певні «суверенні права».
Зазвичай Церква-матір є кіріархальною для своєї Церкви-доньки, але може бути інший випадок – це саме випадок Київської митрополії. Коли з 1686 року відбулася анексія Київській митрополії і вже цією кіріархальною церквою стала церква Московського патріархату. І архимандрит Митрофан пише, що не зважаючи на те, що для УПЦ Церква-мати — Вселенський патріархат, все одно звертатися про зміну церковно-канонічного статусу треба до Москви, бо вона кіріархальна, і ми не можемо ігнорувати цю реальність.
Я, звичайно, тут з ним не погоджуюся, бо, по-перше, не було передачі Київської митрополії РПЦ. Уже стільки нових джерел опубліковано, зокрема грамоти грецькою мовою, які доводять, що не було передачі. Було передано право призначати, чи поставляти, чи благословляти Київського митрополита – ось і все. Але Церква-мати не відмовилася від своєї дочки. І тому Вселенський патріарх мав право скасувати акт 1686 року і повернути Київську митрополію в свою юрисдикцію. Вона проіснувала від жовтня 2018 року до вручення томосу 6 січня 2019 року. Якщо відбулося скасування акту, то навіть якщо Москва і була певний час кіріархальною церковю, то все одно треба далі комунікувати з Церквою-матір’ю. Але цієї комунікації не відбувається, на жаль.
Це я зараз описав старі церковні міфи. Але ми є свідками творення нових міфів. Я тут ще хотів би подискутувати з отцем Кирилом Говороном, який вважає, що ця віртуальна Київська митрополія продовжує існувати. Я не зовсім розумію, як саме, але, мовляв, всі члени УПЦ, які не доєдналися до ПЦУ, продовжують належати до цієї відновленої Київської митрополії. Хоча всі документи Вселенського патріархату говорять про протилежне. Якщо ми відкриємо щорічник Вселенського патріархату, то там написано, що є митрополит Російської православної церкви в Києві Онуфрій і за списком решта ієрархів Російської церкви в Україні. Коли Вселенський патріарх Варфоломій відповідав на звернення «Церкваріуму», він теж чітко написав, що «ми тимчасово толеруємо існування українських ієрархів під Росією не як місцевих правлячих єпископів, а просто як титулярних або як ієрархів, що перебувають в Україні, згідно з 8-м правилом I Нікейського Собору, сподіваючись, що, з Божою допомогою, вони незабаром об’єднаються з помісною Церквою». Тобто, так нині виглядає позиція Вселенського патріарха щодо УПЦ. Немає інших документів, які б могли б давати підстави говорити про існування віртуальної Київської митрополії Вселенського Константинопольського патріархату. Але це питання до дискусії.