УРИВОК З ІНТЕРВ’Ю. Війна в Україні, інструменталізація православ’я Путіним і Кирилом… Ексклюзивна розмова з одним із провідних ієрархів православних Церков.
Розмова записана Жеромом Кордельє
Це релігійний авторитет, чий голос рідко лунає в медіа. Митрополит Еммануїл (Адамакис) — один із високопоставлених діячів Православної Церкви. Цей уродженець Криту, якому нині 66 років, очолює головну кафедру в Халкідоні з 2021 року і працює безпосередньо в Стамбулі при Вселенському патріархові Варфоломію I, який є першоїєрархом вселенського православ’я. Цей витончений дипломат, якого вважають фахівцем із найскладніших місій, навчався в Парижі і був, зокрема, митрополитом Франції, а також очолював Конференцію Європейських Церков.
Саме він у 2018 році вів переговори в Києві про надання незалежності Православній Церкві України. Це, безумовно, робить його свідчення особливо цінним в умовах сучасної ситуації, зокрема щодо використання православ’я Владіміром Путіним та патріархом Московським Кирилом, які перебувають у конфлікті з Константинополем. Під час візиту до Парижа з нагоди виходу його книги Вільні діти Божі (видавництво Cerf), митрополит Еммануїл дав нам ексклюзивне інтерв’ю на ці делікатні теми, а також щодо … відносин із президентом Туреччини Ердоганом та стану християнства.
Le Point: Володимир Зеленський вважається небажаним учасником переговорів як Москвою, так і Вашингтоном. Яка ваша реакція?
Митрополит Еммануїл: Чи може демократично обраний президент країни, майбутнє якої залежить від мирного врегулювання, бути виключеним з процесу? Чи можна змінювати кордони, як сорочки? Чи можна замінити принципи права законом сили? Я мав нагоду неодноразово зустрічатися з Володимиром Зеленським. Я не українець, не голосую в Україні, але я переконаний, що він уособлює голос свого народу, що він бореться за свою Батьківщину і чинить опір в ім’я свободи — заради своїх співгромадян і заради нас. Ми маємо його підтримати.
– Після конфлікту між Трампом і Зеленським у кабінеті американського президента, чи не зруйновано зусилля заради миру?
Ця сутичка, яка транслювалась наживо на весь світ, закономірно сколихнула тих, хто на всіх континентах сприймає американську демократію як зразок. Президент Трамп не може ігнорувати того, що вищим інтересом США є його підтвердження. Що ж до президента Зеленського, то він мужньо зробив ставку на подолання емоцій, відкривши двері для діалогу без зволікання. Очевидно, що Європейський Союз тут має відіграти вирішальну роль.
– Що ви думаєте про слова Еммануеля Макрона, який назвав Володимира Путіна «ревізіоністським імперіалістом»?
На жаль, вони точні. Під час зустрічі в Єлісейському палаці 23 квітня 2024 року між президентом Еммануелем Макроном і Його Святістю, на якій я був присутній, патріарх — на прохання президента — прокоментував своє рішення 2019 року надати автокефалію, тобто церковну незалежність, православним України в Києві. Єдина, але вирішальна мотивація — захистити свободу совісті 70% православних в Україні, які до того часу були підпорядковані патріархату Москви — структурі, що підтримувала їхнього визнаного агресора, путінську Росію, починаючи з 2014 року та анексії Криму. Президент вразив мене своїм розумінням політико-релігійних переплетінь, які в минулому формували Старий континент і які, здавалося, лишилися в минулому. Так само — своєю свідомістю і переконанням, що обов’язок Європи полягає в тому, щоб не допустити їх повторення сьогодні.
– Хіба автокефалія України не стала джерелом розколу, що нині розділяє Православну Церкву?
Ні, і достатньо просто звернутися до правди, яку відкриває історія, щоб це зрозуміти. Саме Константинополь у 988 році охрестив Київ, коли Москва ще перебувала в зародковому стані. Саме Константинополь надав автокефалію Москві у 1589 році та звів її в ранг патріархії на п’ятому місці після апостольських східних кафедр. Саме Константинополь, протистоячи царській владі з XVIII століття, а згодом радянській у ХХ столітті, захищав прагнення до свободи слов’янських, балтійських і скандинавських православних, і після 1991 року надав їм церковні засоби для реалізації цієї свободи. Рішення Його Святості щодо України було пророчим, але насамперед — законним і відповідало правам та обов’язкам служіння, які має Вселенський Престол як Матір-Церква. Лише Московський патріархат сьогодні проголошує себе жертвою розколу — і лише він насправді є розкольницьким, оскільки знову, але цього разу добровільно, підкорився владі Кремля. Розкол не з нашого боку. Ми не плутаємо це відхилення з багатою спадщиною християнства російської традиції, що належить до всесвітньої культури, і ми працюємо над відновленням єдності з ВІЛЬНОЮ Російською Церквою.
– Хто більше використовує православ’я у своїх інтересах — Кирил чи Путін?
Чи пам’ятаємо ми, що символом Римської, а згодом Візантійської імперії, а також багатьох претендентів на їхню спадщину, був двоголовий орел, який мав уособлювати згоду між духовною і світською владою? У сучасній Росії цей орел став одноголовим — злиття повне. А чи знаємо ми, що собор східних патріархів, який відбувся у Константинополі 1872 року, засудив під терміном «етнофілетизм» змішування релігії й політики, нації й віровизнання, Церкви й держави, назвавши це «винятковою єрессю сучасності»? Це засудження повністю стосується ідеології «русского міра», до якої долучилися Кирил і Путін і на якій вони будують свій маніхейський похід «Добра проти Зла». Однак Православ’я як жива віра, а не інструмент самоідентифікації, приймає слова Христові, які закликають нас раз і назавжди відрізняти Боже від кесаревого.
– Яке становище патріархату Константинополя в Туреччині, з огляду на його місцезнаходження у Стамбулі?
Босфор завжди мав ту перевагу, що був місцем зустрічі культів і культур, здатним будувати мости між цивілізаціями. Як і інші меншини – наприклад, сефардський головний рабинат чи вірменський патріархат – ми користуємося свободою віросповідання і вважаємо, що різноманіття, яке ми представляємо, вписане в історичний контекст країни й збагачує Туреччину, громадянами якої ми є. Наш багатовіковий досвід співіснування, спільний і для наших братських патріархатів Александрії, Антіохії, Єрусалима, робить із нас своєрідних посередників. Так ми себе бачимо – і, думаю, саме так нас сприймають. Міжнародне значення Вселенського патріархату та його роль у міжрелігійному діалозі, особливо з юдаїзмом та ісламом, мають вирішальне значення в цьому контексті.
– Які зараз у вас стосунки з Реджепом Тайїпом Ердоганом?
Президент Ердоган, який очолює Турецьку Республіку вже двадцять років, зумів утвердити її як регіональну державу, здатну, наприклад, сьогодні вести діалог і з Москвою, і з Києвом. Під час їхньої останньої зустрічі 26 грудня 2024 року патріарх Варфоломій порушив із ним питання становища християн у Сирії, і ми змогли переконатися в щирому зацікавленні та турботі, які він приділяє цій темі. Патріарх тоді подякував йому за розпорядження уряду про оголошення та підготовку до відкриття знову Школи в Халкі. Розташована на острові Хейбелі в Мармуровому морі, ця установа залишалася закритою з 1971 року через скасування приватних університетів незалежно від їхнього спрямування. Відновлення діяльності цього всеправославного центру, де за 150 років було підготовлено 12 патріархів, сотні єпископів, священників і богословів, стане важливим знаком на майбутнє.
– Як би ви тоді охарактеризували патріархат Константинополя, в якому ви займаєте головну кафедру в Халкідоні?
Наша щоденна реальність як релігійної меншини має ту провіденційну перевагу, що оберігає нас від спокуси влади й впливу. Ми не пропонуємо системи, не просуваємо програм, не займаємося політикою і не виступаємо в ролі суддів. Як сказав Діогнет – християнський автор II століття, – ми живемо у світі, але не є від світу. Наша єдина місія – свідчити про трансцендентне перед нашими сестрами і братами в людстві, нести їм незнищенну надію на любов, яку Бог має до них від вічності – і особливо в цей неспокійний час, коли універсальність похитнулася. Саме цьому присвячує себе Вселенський патріарх Варфоломій, і цьому я намагаюся присвячувати себе – під його проводом і поруч із ним. Смиренно, але невтомно.
Джерело: lepoint.fr