Учорашнє засідання Священного Синоду Української Православної Церкви все ж таки стало історичним. Вперше в історії УПЦ рішення цього керівного органу не були опубліковані ніде, хоча раніше це завжди робилося одразу ж після засідання на офіційному сайті (у 1990-х — у журналі «Православний вісник» або «Церковній газеті»). Цього разу в повідомленні на сайті лише зазначено, що «під час роботи Священного Синоду архієреї розглянули питання церковного життя Української Православної Церкви».
Звичайно, останніми роками Синод УПЦ не міг порадувати якимись адекватними, дійсно корисними для Церкви рішеннями. Як правило, синодали лише обирали нових кандидатів на єпископів, ухвалювали рішення про прославлення нових шанованих ікон або затверджували тексти молитов чи богослужбових чинів, рідше благословляли відкриття нових монастирів. І на завершення – видавали одну-дві заяви, де висловлювали «стурбованість» або «рішучий протест» щодо певних неприємних для Церкви процесів.
На жаль, серед рішень Синоду УПЦ за останні роки не було документів, які б логічно продовжували процес самостійності Церкви, розпочатий на Соборі у Феофанії 2022 року. Зокрема, це могли б бути заяви про припинення членства єпископату УПЦ у всіх управлінських структурах РПЦ (Помісному та Архієрейському Соборах і Синоді РПЦ), а також вимога припинити публікувати архієреїв УПЦ у настільному календарі РПЦ як частину її єпископату. Синод ніколи не давав жодної моральної оцінки поширеному колабораціонізму серед свого духовенства і не коментував появу деяких ієрархів на території країни-агресора. Також дивною виглядає відсутність будь-якої реакції цього керівного органу на порушення кримінальних справ і навіть ув’язнення деяких архієреїв або позбавлення їх українського громадянства.
Від учорашнього Синоду, звісно, очікували кардинальних кроків (хоча на це надії щоразу менше) щодо подальшого майбутнього Церкви, а також рішення щодо митрополита Черкаського і Канівського Феодосія, через якого було втрачено кафедральний собор у Черкасах. Було б доречно, якби Синод категорично заборонив згадувати ім’я московського патріарха за богослужінням — навіть із застосуванням відповідних санкцій.
Чому ж цього разу офіційний сайт УПЦ не опублікував жодних рішень? Ймовірно, тому, що вагомих рішень митрополити так і не ухвалили. А про нових єпископів чи нові молитви, мабуть, просто соромно писати. Тож, схоже, керівництво УПЦ вирішило краще не публікувати нічого, ніж викликати нову хвилю критики. Адже як паства, так і широка аудиторія були б розчаровані — можливо, навіть більше, ніж раніше. Тож нехай краще критикують за мовчанку, ніж за недолугі рішення.
Однак учора з’явилася й однозначно хороша новина. З інсайдерських джерел стало відомо, що під час недавньої зустрічі Вселенського Патріарха Варфоломія та членів Синоду з міністром закордонних справ України Андрієм Сибігою Патріарх попросив дипломата сприяти візиту предстоятелів обох українських православних церков і їхніх делегацій до Фанару. Це свідчить про те, що комунікація між Константинополем і керівництвом УПЦ все ж існує, і, сподіваємось, незабаром вона принесе позитивні результати.
Отже, чекатимемо добрих новин із берегів Босфору.