Архім. Феогност Пушков, друг Софійського братства
Під кінець авторитарного правління святителя Мефодія Константинопольського (+847) у столичному клірі, дворянській аристократії та, як наслідок, в ієрархії намітився розкол. Студійський монастир у столиці постійно підкреслював свою унікальність і «автокефальність» (іноді навіть переставали поминати ім’я патріарха), тоді як Мефодій, діючи в рамках єпископської влади, накладав на них та їхніх прихильників по всьому патріархату канонічні покарання (аж до інтердиктів та відлучення від Причастя). Розкол відбувся по лінії прихильників «чернечого аскетизму» (з ненавистю до світської культури) та «інтелігентського християнства» (яке представляли Мефодій і Асвеста). Після смерті досить владного патріарха (який захищав свободу Церкви від натиску імперії) імператорський двір (в особі імператриці-регентші Феодори) зробив ставку на партію студитів. Наступним патріархом став євнух Ігнатій – яскравий приклад мракобісся й неуцтва.
Як тільки Ігнатій став патріархом, почалися репресії проти найбільш впливових представників партії покійного патріарха. Асвеста та ще кілька митрополитів не визнали патріаршество Ігнатія і припинили поминати його ім’я. У відповідь Ігнатій у 852 році скликав собор і, як це зазвичай буває в таких випадках, «за спричинення розколу» позбавив сану і церковного спілкування Асвесту та інших митрополитів. На місце Асвести був призначений ставленик Ігнатія – Федір. Можна сказати, що Ігнатій ще «милостиво» чекав 5 років (з 847 року), сподіваючись, що «розкольники схаменуться». Асвеста втік до Риму, проте, там він був заборонений у служінні, а його справу було викликано до Ігнатія на розгляд. Поки Асвеста чекав в Римі від Ігнатія на матеріали своєї справи (яких Ігнатій і не збирався надсилати), у столиці стався переворот: у 856 році кесар Варда вбив регента Феоктіста, а імператрицю Феодору відсторонив від управління ім’ям її сина – Михаїла (запеклого алкоголіка).
Після зачистки політичних супротивників Варда взявся за ієрархію – 23 жовтня 858 року Ігнатій був відправлений у заслання, а на його місце був призначений мирянин Фотій – давній друг Асвести. Однак жоден з єпископату, не визнавши незаконного усунення патріарха, не наважився почати посвячення Фотія в церковні ступені. Тому з Риму, за запрошенням, прибув Асвеста. Його справа так і не була «закрита», тобто формально він вважався «позбавленим сану» в Константинопольській Церкві й «забороненим» у Римі (де позбавлення сану не прирівнювалося до втрати священства; для Риму це означало лише відсторонення від посади зі втратою почесних знаків і довічну заборону служіння).
Асвеста прибув до Константинополя, і світська влада відтіснила від Святої Софії прихильників Ігнатія, відкривши двері Асвесті. Там, на Різдво Христове, 25 грудня 858 року – офіційно соборно «позбавлений сану монах Асвеста» – звершив над Фотієм усі чини поставлення, від монаха і читця до пресвітера. Для єпископської хіротонії був потрібен другий єпископ, і Григорій визволив із в’язниці ще одного єпископа, теж – як і Асвеста – позбавленого сану собором патріарха Ігнатія, але вже за якісь очевидні провини (тобто цей другий був засуджений цілком обґрунтовано). І ось ці двоє «позбавлених сану» рукоположили Фотія й інтронізували його на патріарший престол. У відповідь Фотій повернув кафедри єпископам, які його рукопоклали.
Але в жовтні 867 року Фотія спіткала доля Ігнатія. Двірцевий переворот 856 року зробив його патріархом, а двірцевий переворот 867 року повернув Ігнатія на кафедру, відправивши Фотія у заслання. Разом із ним були усунені й усі його друзі. Однак митрополиту Сіракузькому допомогли міжнародні потрясіння: у 859 році араби захопили Енну (Кастроджованні) на Сицилії й відрізали Сіракузи від «зовнішнього світу», через що імперська адміністрація не змогла виконати наказ імператора – арештувати усунутого митрополита й відправити його у заслання.
* * *
Якщо «позбавлення сану» означає втрату самої благодаті Святого Духа, то ні Григорій, ні Фотій не є архієреями, а лише «простими чоловіками-самосвятами». Однак саме від Фотія отримав архієрейське рукопокладення перший руський єпископ Михаїл, який прибув до Києва. Якщо Фотій є самосвятом, тоді самосвятом є і єпископ Михаїл, а також усі ієрархи, яких він поставив на Русі. Але це ще не все. Виходить, що самосвятами є всі константинопольські єпископи з часів Фотія. Адже він радикально розправлявся з єпископами, які не прийняли його, належали до партії Ігнатія, відправляючи їх до в’язниць, а сам разом із Асвестою поставляв нових єпископів, від яких веде своє преємство весь єпископат Константинополя від того часу. А якщо вони самосвяти з тих давніх часів, то і вся Руська Церква є самосвятами, адже ми прийняли християнство з рук «фотіанських» єпископів.