Дорогі друзі, мама ув’язненого росіянами священника Костянтина Максимова передала Софійському братству лист свого сина — лист до тих, хто пам’ятає про нього, і до тих, хто про нього забув.
«Вітаю вас, мої дорогі!
Настав 2026 рік. Ще один рік нашої розлуки. Майже чотири роки минуло з нашої останньої зустрічі. Для мене це дуже багато. Вочевидь, найближчі роки мені все ж доведеться провести в цьому місці. З болем доводиться спостерігати, як деякі з наших хлопців втрачають віру і надію на те, що вони невдовзі повернуться додому, на Батьківщину…
Ви знаєте, що за час свого перебування «в узах і ув’язненні» я неодноразово звертався до церковних ієрархів. Однак ніхто з них жодним чином не відреагував і не підтримав мене в цій ситуації. Лише митрополит Єфрем знайшов час і можливість зв’язатися з мамою та підтримати всіх нас. Тоді ця увага владики була співмірна з пасхальною радістю. Чуючи, як тут мусульмани і протестанти отримують листи підтримки з усього світу, я, спостерігаючи за цим, сподівався отримати хоча б якусь відповідь чи звісточку від свого Предстоятеля та від тих, до кого звертався з ув’язнення. Інколи з’являються думки, що ми справді нікому не потрібні й про нас забули, як нам це тут навіюють. Але в глибині душі я не можу з цим змиритися і прийняти це…
У зв’язку з цим у мене виникає питання до свого Предстоятеля: Ваша Блаженство, а Ви знаєте, що я у в’язниці? Увесь цей час я сподівався почути від Вас слова підтримки, втіхи. Але у відповідь — тиша.
Мені дуже шкода, що так сталося. Прошу ваших молитов.
ВК-10, м. Саратов, 19.01.2026 р.»
